У Хмельницький прийшла весна в прямому і переносному значеннях. Хоча в царині мистецтва драми на Хмельниччині, як на мене, все ще панує зимовий холод. Так охарактеризував доволі сумний стан, в якому перебуває драматичний театр у нашім краї, і один з членів журі фестивалю “Проскурівська весна-2012”. Справді, фестиваль увірвався в нашу “зиму”, наче відлига, зігрівши нас, хмельничан, патріотів свого міста, теплим живим подихом високої майстерності, естетичної вишуканості, інтелігентності.
Та, на жаль, час цієї відлиги короткий. Чотири незабутні фестивальні дні промайнули швидко, але з’явилася надія, що весна врешті-решт переможе.
У Хмельницький прийшла весна в прямому і переносному значеннях. Хоча в царині мистецтва драми на Хмельниччині, як на мене, все ще панує зимовий холод. Так охарактеризував доволі сумний стан, в якому перебуває драматичний театр у нашім краї, і один з членів журі фестивалю “Проскурівська весна-2012”. Справді, фестиваль увірвався в нашу “зиму”, наче відлига, зігрівши нас, хмельничан, патріотів свого міста, теплим живим подихом високої майстерності, естетичної вишуканості, інтелігентності.
Та, на жаль, час цієї відлиги короткий. Чотири незабутні фестивальні дні промайнули швидко, але з’явилася надія, що весна врешті-решт переможе.
Ідея “Проскурівської весни” належить творчій спільноті міського Будинку культури і, в першу чергу, режисеру народного молодіжного театру “Дзеркало Всесвіту” Івану Кроплісу. Фестиваль присвячено вагомій історичній події: 120 років тому в Проскурові засновано драматичний театр.
Організатори запросили на фестиваль провідні самодіяльні колективи України: Київський вільний молодіжний театр-7 (режисер — Олександр Птуха), Кременчуцький Троїцький театр (режисер — Сергій Ситник), Дніпропетровський народний молодіжний театр-студію “Маски” Дніпропетровського національного університету (режисер — заслужений працівник культури України Ігор Трахт). Хмельницький народний молодіжний театр-студія “Дзеркало Всесвіту” виступав у подвійній ролі: гостинного господаря й учасника цього сценічного форуму.
Хмельничани відкрили “Проскурівську весну” музично-драматичним прологом-оповіддю про проскурівського купця, мецената Бейриша Шильмана. Саме він побудував у центрі міста на вулиці Олександрівській (нинішня Проскурівська) кам’яне приміщення, що дало прихисток Мельпомені. Воно збереглося у первозданному вигляді донині. Так, між іншим будували до революції, поки владу не захопили персонажі Михайла Булгакова з собачими серцями. Побудував пан Шильман дім не для веселощів і плебсу, не для виставок-ярмарків, не для тусовок підпанків, які пнуться в аристократи — цих вічних мольєрівських міщан-журденів. Шанувальники ж нічних трудівниць, містечкові дон-жуани зі своїми кокотками та інші персонажі іншого класика — Олександра Купріна — тулилися по “хазах” та “ямах”, будинок Шильмана обминаючи. Тому що мистецтво та індустрія розваг — дві несумісні речі, як геній та лиходійство. Так, завдяки меценату Шильману провінційне захолустя на південно-західному кордоні тодішньої Російської імперії перетворилося на центр театральної культури Поділля.
Сценарій дійства, яке започаткувало “Проскурівську весну-2012”, написали актори “Дзеркала Всесвіту” Ірина Підгурська та Дмитро Пресліцький. У виставі були задіяні всі “дзеркальця” молодіжного театру-студії. Старого Шильмана блискуче зіграв Володимир Разуваєв. До речі, подружжя Разуваєвих — Людмила та Володимир отримало нагороду фестивалю в номінації “За акторську майстерність і багаторічне служіння аматорському мистецтву”. На фестивалі глядачі побачили Людмилу Разуваєву в ролі матері в елегантній комедії-детективі французького драматурга Р.Тома “Вісім люблячих жінок”.
Додав сили весняному заспіву монолог Антігони у проникливому виконанні заслуженої артистки України Лариси Курманової. Здалося мені, що провідна актриса театру на Соборній зіграла цей епізод як протест проти зими в драматичному мистецтві, що надто затягнулася в Хмельницькому. Мабуть, Бейриш Шильман, слухаючи Антігону-Курманську з всесвіту, плакав. По-перше, старому меценату, який самотужки заснував благородну справу в нашому рідному місті, боляче через негоду, що охопила підмостки Мельпомени. По-друге, не міг він стримати сліз захоплення перед мистецтвом, яке ламає кригу зимового застою. І дуже зворушливо і символічно, що “Проскурівська весна” об’єднала професійних і самодіяльних служителів сцени, адже справжнє мистецтво неподільне.
Для мене особисто цей весняний фестиваль став одкровенням. Я, грішний, думав, що самодіяльний театр як культурно-мистецьке явище вмер, замерз, не витримавши “зимового” фінансування народної творчості, засипання духовно-моральних цінностей мокрим снігом тваринних потреб, негідних людини, образу і подобія Божого. Суспільство мислячих, творчих особистостей цілеспрямовано перетворюють на біомасу, якою легко керувати, маніпулювати на догоду Мефістофелю, вождю, фюреру, ефективному менеджеру… Ця зловісна тенденція відображена, зокрема, у виставі хмельничан “Калігула” за п’єсою Альбера Камю (режисер — Іван Кропліс).
Але аналіз фестивальних вистав ще попереду, лише відзначу високий інтелектуальний рівень репертуару, представлений його учасниками.
Фестиваль “Проскурівська весна-2012” продемонстрував, що театр — не розважальний заклад, навіть, коли грає комедії. Любителям розваг “мефістофелі” приготували колізеї, стриптиз-бари, нічні клуби, масажні кабінети… У театрі збирається інша публіка, яка потребує вищого рівня спілкування. “Сьогодні театр зобов’язаний бути не лише яскравим, людяним, але й розумним, бо він формує духовний світ сучасників”, — написано Георгієм Товстоноговим у 60-х роках минулого століття, а ніби про наші мистецькі зими-весни…
Олександр МАТРОСОВ, ведучий рубрики