Кожне місто, містечко, село має своїх неформальних лідерів, котрі завойовують авторитет талантом, харизмою чи ще чимось іншим. Одним із них у нашому місті є Антон ВАРАНИЦЯ. Його неординарність можна розпізнати ще до особистого знайомства. Серед пересічного натовпу Антон вирізняється двома речами, які з ним майже завжди, — класний велик (велосипед) та футляр для скрипки. А для тих, хто знає його ближче, він завжди готовий до творчої співпраці, веселий, дотепний… Розповісти про себе більше Антон радо погодився читачам нашої газети.
Кожне місто, містечко, село має своїх неформальних лідерів, котрі завойовують авторитет талантом, харизмою чи ще чимось іншим. Одним із них у нашому місті є Антон ВАРАНИЦЯ. Його неординарність можна розпізнати ще до особистого знайомства. Серед пересічного натовпу Антон вирізняється двома речами, які з ним майже завжди, — класний велик (велосипед) та футляр для скрипки. А для тих, хто знає його ближче, він завжди готовий до творчої співпраці, веселий, дотепний… Розповісти про себе більше Антон радо погодився читачам нашої газети.
― Антоне, якщо хтось народився у сорочці, то ти, певно, зі скрипкою?
― Так, цей інструмент зі мною з дитинства. На скрипці грав, щоправда, на аматорському рівні, батько. Певно, генетично передав мені любов до смичка. Але, коли у вісім років мене привели батьки у дитячу музичну школу №2, віддавати на скрипку спершу не хотіли. Річ у тім, що через часту гру на цьому інструменті батько мав сколіоз. Допомогла переконати батьків моя вчителька по спецу. Вона так поговорила, що я донині зі скрипкою нерозлучний.
― У дитинстві багато займався з інструментом, вистачало часу на школу та розваги?
― Я не з тих дітей, яких замикали під замок і насильно примушували скрипалювати. Мені вистачало концертів у музичній школі, часом займався вдома, але встигав і м’яча поганяти з товаришами.
― На музичній школі ти не зупинився, вступив далі до музучилища.
― Чесно кажучи, після закінчення загальноосвітньої школи я був дещо розгублений у виборі майбутньої професії, але пішов за покликом серця до базового музичного училища імені В.Заремби. Згодом освоїв технічну професію у ХНУ (вивчав прикладну математику), але то страховка, мрію заробляти на життя саме скрипальством. Недарма кажуть, що хороша робота — це високооплачуване хобі.
― Окрім скрипки, ще на якихось інструментах граєш, маєш талант співака?
― Щодо першого, вмію трохи грати на фортепіано, мрію освоїти гітару. Співаю тільки для себе, поки соромлюся виступати перед публікою.
― Антоне, твоя музика лунала чи не на всіх сценах у місті. Як вдається бути таким популярним?
― Погоджуюся, виступав я вже у багатьох місцях: у міському Будинку культури, у муздрамтеатрі ім. М.Старицького, монотеатрі “Кут”, філармонії, педакадемії, школах, вузах, на тематичних концертах у костелі (я віруюча людина), навіть на регіональному рейтингу популярності “Людина року” газети “Проскурів”… Гадаю, це завдяки тому, що намагаюся не пропустити жодної можливості виступити, мій телефон знають чи не всі організатори концертів, я радо беру участь у благодійних заходах.
― А за межами міста виступати доводилося?
― Так, разом з ансамблем народного танцю “Юність Поділля” їздив у турне європейськими країнами: Францією, Нідерландами, Бельгією, Іспанією… Остання мене вразила найбільше, люди там такі привітні, відкриті, що просто ах! Вони дуже люблять різноманітні культурні забави. Пам’ятаю, як старенькі бабусі підбігали до нас після концерту, обнімали і ділилися враженнями від почутого і побаченого.
Наше турне стало гарною нагодою обмінятися культурними надбаннями, вхопити якісь нові віяння у музиці, танці.
― Розкажи трохи про свій репертуар. Чи компонуєш скрипку з іншими інструментами?
― Намагаюся грати все: від народних композицій, класики до сучасної електронної музики. Інколи після моїх концертів люди кажуть, що й не уявляли, що скрипка може звучати так неординарно. Нині хочу поєднати звучання свого інструмента з електронною музикою. Розкрив свій повний репертуар я на першому сольному концерті у клубі “Уругвайський льотчик”. Там грав популярні композиції Авріл Лавін, групи “Н’юс”, музику з кінофільму “Професіонал” і класичні, як “Адажио”.
А взагалі поєднував скрипку з інструментами інших артистів. Так, грав з гуртами “Бензопілін”, “Нічого зайвого” та іншими.
― Нині багато хто з молодих музикантів міста на тебе рівняються, ще не підхопив зіркової хвороби?
― Ні, це не про мене. Я об’єктивно оцінюю свої музичні вміння, розумію, що ще багато чого маю досягти.
― Дівчатам грою на скрипці освідчувався?
― Було раз, влаштував у кафешці справжній музичний сюрприз: під миготіння свічок зіграв їй класну композицію. Щоправда, вона відреагувала трохи неадекватно, але все ж їй було приємно.
― Ти входиш до молодіжного театру “Глорія”, там виступаєш тільки як музикант?
― Швидше, як артист, бо не тільки граю і співаю, а ще й виконую ролі у виставах. Разом з глорійцями ми теж їздили у турне, зокрема виступали у столиці. Наш виступ був присвячений Дню Перемоги.
― Крім скрипки, у тебе є ще один нерозлучний друг — велосипед.
― Так, на велику ганяю при кожній можливості. Надягнувши навушники, переганяю вітер під музику. Ще я дуже люблю бігати, маю нагороди за змагання з бігу, часом відвідую тренажерний зал. І це ще далеко не весь світ моїх захоплень…
Ірина САЛІЙ