Звичайно ж, президентські вибори у Росії в їх останні дні цікавили багатьох із нас попри те, що ніхто, мабуть, не сумнівався у їх результатах, тобто в поверненні на пост президента цієї країни Володимира Путіна. Така вже нині російська політична реальність, де за останні роки першого очільника держави навчилися призначати. І все ж…
Звичайно ж, президентські вибори у Росії в їх останні дні цікавили багатьох із нас попри те, що ніхто, мабуть, не сумнівався у їх результатах, тобто в поверненні на пост президента цієї країни Володимира Путіна. Така вже нині російська політична реальність, де за останні роки першого очільника держави навчилися призначати. І все ж ці президентські вибори переконливо продемонстрували, що і в Росії з’являється нова якість політики, що суспільство там поступово пробуджується від демагогічних гасел Кремля про стабільність, порядок. Бо ж недарма у понеділок на Пушкінській площі в Москві, де проходив мітинг опозиції, звучала пісня Віктора Цоя “Перемен”. Щоправда, неподалік, на Манежній площі, де зібралися прихильники Володимира Путіна і де він не втримався і “пустив скупу чоловічу сльозу”, звучали інші пісні й піднесені гасла, ніби насправді Росії загрожували якийсь хаос, війна чи щось подібне. До речі, на цьому провладному концерті відзначилися і “наші” Потап і Настя, виконавши свою “Чумачечую весну”, в яку вкрапили антизюганівську строфу. Цікаво, що, порушивши усі протокольні умовності, одними з перших привітали Володимира Путіна з перемогою очільника нашої країни Віктор Янукович та Микола Азаров, хоч можна сумніватися, що той забуде їм непоступливість у підписанні угоди про вільну торгівлю з країнами СНД та інші вияви “характеру” у взаєминах з Росією. І взагалі якихось кардинальних змін у відносинах з Росією нам нині годі очікувати, навпаки, можна спрогнозувати тотальний наступ Москви на наші національні інтереси в усіх сферах. Тож якщо десь цей тиск буде слабшим, то маємо завдячувати в усьому лише появі реальної опозиції в Росії після думських виборів, а нині вже і після президентських. Адже навіть самовпевнена команда Володимира Путіна відчула свою непевність, вдавшись на виборах до фальсифікацій, адміністративного ресурсу, не маючи супроти свого кандидата, по суті, реального конкурента, а це означає, що обранцеві є над чим задуматися. Або він піде далі шляхом закручування гайок, зміцнення тоталітаризму в країні, що найімовірніше, або ж спробує впроваджувати хоч якісь демократичні реформи, що навряд чи відбудеться, якщо звернути увагу на той факт, що перші післявиборчі протести у Москві завершилися масовими арештами та розгоном. Скоріш за все, там далі піде нагнітання антипомаранчевих, антиамериканських, шовіністичних настроїв…
Але все це, так би мовити, російський вибір, який хоч і має пряме відношення до суспільно- політичної ситуації в Україні, бо куди нам подітися від цього “стратегічного партнера, але його вплив на нас не слід перевищувати. Адже попри все Україна — не Росія і ми маємо свій політичний досвід в облаштуванні життя у своїй країні, який, щоправда, останні два роки нас вчить на власних помилках. Хотілося б сподіватися, що цю науку засвоїла і нинішня влада. Адже якщо у Росії імітовані бутафорські вибори президента, недавні сфальсифіковані думські вибори частково пробудили суспільство, то в Україні, як ми розуміємо, попри всі претензії до опозиції, зовсім інші суспільно-політичні реалії і тут живуть громадяни, які вже навчилися дихати повітрям свободи і демократії, здатні заплатити за неї найвищу ціну?..