Творча спадщина Івана Огієнка — це справді невичерпний духовний світ, усю глибину й багатство якого ми, можливо, ще й донині по-справжньому не зуміли осягнути. Однак, слава Богу, що сьогодні силами справжніх українських патріотів ім’я Івана Огієнка відроджується, повертається в сучасний науково-інформаційний простір. Варто сказати, що повертається в дуже слушний момент: коли українська влада прихованими методами намагається узурпувати культурну сферу країни, встановлюючи свій безпосередній контроль. А тому саме зараз науковий доробок Івана Огієнка (митрополита Іларіона), як приклад усього його державотворчого подвижницького життя, є воістину актуальним. Міське об’єднання Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка “Просвіта” та його голова Зоя Діденко взяли на себе, так би мовити, роль “інформаційного носія” життя і творчості Івана Огієнка, 130-ліття від дня народження якого ми відзначаємо у цьому році.
Творча спадщина Івана Огієнка — це справді невичерпний духовний світ, усю глибину й багатство якого ми, можливо, ще й донині по-справжньому не зуміли осягнути. Однак, слава Богу, що сьогодні силами справжніх українських патріотів ім’я Івана Огієнка відроджується, повертається в сучасний науково-інформаційний простір. Варто сказати, що повертається в дуже слушний момент: коли українська влада прихованими методами намагається узурпувати культурну сферу країни, встановлюючи свій безпосередній контроль. А тому саме зараз науковий доробок Івана Огієнка (митрополита Іларіона), як приклад усього його державотворчого подвижницького життя, є воістину актуальним. Міське об’єднання Товариства української мови імені Т.Г.Шевченка “Просвіта” та його голова Зоя Діденко взяли на себе, так би мовити, роль “інформаційного носія” життя і творчості Івана Огієнка, 130-ліття від дня народження якого ми відзначаємо у цьому році.
— Зоє Олександрівно, чому, на вашу думку, ім’я Івана Огієнка такий тривалий час перебувало у сутінках української культури?
— Відповідь на це запитання неоднозначна. По-перше, Огієнко був неугодний радянській владі, бо чинив явний супротив насадженню комуністичної ідеології, будучи головноуповноваженим Української Народної Республіки в уряді Симона Петлюри. Всі, хто був причетний до національно-визвольного руху, вважалися ворогами народу лише за те, що були єдиними у той час носіями правди. По-друге, Іван Огієнко згодом емігрував з України. А яке ставлення було до емігрантів? Небажаний елемент радянського суспільства, ворог системи “в квадраті”. По-третє, уже пізніше Огієнка почали недолюблювати, а то й ненавидіти за його церковну та громадську діяльність у роки війни, називаючи його фашистським прихвоснем. Хочу сказати, що зусиллями сучасних огієнкознавців, як-от Микола Тимошик, Євгенія Сохацька, подібні припущення були цілковито спростовані. Вони довели, що подібні неаргументовані заяви не що інше, як спроба понавішувати “ярлики” ворогам режиму, а це радянська ідеологічна система, на жаль, дуже добре вміла робити…
— У Товаристві “Просвіта” знаходиться ціла низка огієнківських праць. Чи зростає сьогодні зацікавленість до творчості митрополита Іларіона?
— Мушу визнати, що нині працями Огієнка цікавиться досить незначна частина людей. Однак цієї зацікавленості, можливо, й взагалі не було б, якби у Хмельницькому, наприклад, не існувало школи №25, що носить ім’я Івана Огієнка, якби на базі Народного Дому не було створено тієї невеличкої огієнківської бібліотеки. І дуже добре, що є поштовх для глибшого дослідження діяльності Огієнка. Ми намагаємось відгукуватися на імпульси суспільства, яке хоче знати історію своєї держави. “Просвіта” не нав’язує, але настійно рекомендує читацькій аудиторії саме праці Івана Огієнка. Ми також рекомендуємо Малій академії наук України зачепити цей недосліджений молоддю пласт. І тішить, що юні науковці не цураються того, над чим ми їм пропонуємо працювати, навпаки — віддаються справі сповна.
— Будучи у Народному Домі “Просвіти”, було б не логічно не запитати про трактування Іваном Огієнком творчості Кобзаря. Наскільки відомо, воно суттєво відрізняється від, так би мовити, загальноприйнятого трактування Шевченка…
— Дуже дякую за це запитання. Дійсно, трактування Іваном Огієнком творчості Тараса Шевченка дуже відрізняється від тих штампів, які тут пов’язувалися ще з радянських часів, коли діюча у той час “декоративна еліта” брала на себе сміливість редагувати шевченківський “Кобзар” так, що найвідоміші його твори — “Великий льох”, “Розрита могила” викидали зовсім, а знаменитий “Заповіт” підлаштували таким чином, щоб показати, який Шевченко був атеїст, революціонер і тому подібне. Огієнко розбивав усі ці фальшиві теорії про Тараса-революціонера, Тарас-атеїста, і зробив це на потужному науковому рівні. Навіть те, що Огієнко відкрив для нас оригінал “Заповіту” у справжньому обличчі твору, — великий внесок вченого у відродження української літератури. Він також був одним із перших, хто показав усю вартісність і цінність Тарасового слова, його непереможну благодатну силу.
— Іван Огієнко протягом усього життя вів дискусію на тему: “Чи є у народу України національна культура?”. Ми, як нащадки великого вченого, могли б похвалитися тим, що національна культура в Україні збережена?
— Однозначно. Нам навіть не треба ні перед ким хизуватися, варто знати, що свою національну культуру ми мали, маємо і, дай Бог, будемо мати. Можливо, не в такій мірі, як йому, вартовому українства, цього хотілося б. Але варто зрозуміти, що танцювати на сцені гопак — це одне, а бути національно свідомим українцем — ось це по-огієнківському. А тому вважаю, що наша культура не є заангажованою і буде залишатись вільною цариною до тих пір, поки будуть в Україні правдиві носії цієї сфери. Це дуже важливо.
— Звертаючись до підручників з “Історії України”, помітив, що постать Івана Огієнка передається для школярів лише поверхневими штрихами і то, більшою мірою, в контексті історії УНР.
— Переконана, що, вивчаючи спадщину Івана Огієнка, ми теж стаємо вартовими українства. Можливо, сьогодні для суспільства це є аксіомою, однак треба пам’ятати: без знання історії, рідної мови, культури, традицій, без національного характеру ми залишаємось зрусифікованими українцями без України! Огієнка потрібно вивчати й тому, що він упродовж усього свого подвижницького життя творив для України і сьогодні вчить нас шанувати свою Батьківщину!
Розмовляв Вадим Хашук