Про допрем’єрний показ сучасної містерії для дітей “Заповіт з майбутнього” в обласному музично-драматичному театрі вже йшлося на сторінках нашої газети. З того часу сценічний матеріал доопрацювали і нарешті його побачили адресати, для яких він створювався, — школярі. Тож перший перегляд вистави, режисером-постановником якої став заслужений артист України Ігор Сторожук у співпраці з драматургом, режисером, продюсером Ярославом Мельничуком, уже відбувся.
Про допрем’єрний показ сучасної містерії для дітей “Заповіт з майбутнього” в обласному музично-драматичному театрі вже йшлося на сторінках нашої газети. З того часу сценічний матеріал доопрацювали і нарешті його побачили адресати, для яких він створювався, — школярі. Тож перший перегляд вистави, режисером-постановником якої став заслужений артист України Ігор Сторожук у співпраці з драматургом, режисером, продюсером Ярославом Мельничуком, уже відбувся.
Перш, ніж перейти до самої постановки, торкнемося її передісторії. Тема містерії актуальна і жива, адже не відкопана у стосах колись написаних п’єс, а взята з сучасного життя, а точніше — історія, яка трапилася насправді з Ярославом Мельничуком. Якось класний керівник його дітей попросив допомогти поставити п’єсу для шкільного театру. Що зацікавить нинішню молодь і як подати вічні теми так, щоб ними пройняти школярів? Відповідь на це запитання досвідчений батько і діти шукали разом.
Тож результат цих “пошуків” і став основою для постановки на сцені хмельницького театру. Розпочинається дійство зі звичної для більшості теперішніх сімей картини життя вдома. Син Женя (його зіграв актор-початківець Юрій Шмалюк) поринув у віртуальний світ відеоігор, дочка Катя (цей сценічний образ дістався юній акторці Катерині Власенко) теж “засіла” у нетрях ноутбука, занепокоєна завданням класного керівника про сценарій до спектаклю у школі. Підбір теми разом з батьком, якого зіграв Ігор Сторожук, розпалив суперечку між представниками двох поколінь.
Як і годиться дорослому, а тим більше людині мистецькій, батько пропонує взятися за серйозне — вічні теми з глиби вітчизняних класиків, а не залишатися на рівні минулорічної казки “Дванадцять місяців”. Декламує вірші, особливо проймає “І мертвим, і живим, і ненарожденним землякам моїм в Україні і не в Україні моє дружнєє посланіє” Тараса Шевченка. Виявляється, вірш досі актуальний, адже і нині є ті, кого просить Тарас:
Не шукайте, не питайте
того, що немає
І на небі, а не тільки
На чужому полі.
В своїй хаті своя й правда,
І сила, і воля.
Спроектовує батько слова з шевченківського вірша, зокрема на сьогоднішніх політиків. Коли звучать слова “Схаменіться! будьте люди, Бо лихо вам буде! Розкуються незабаром Заковані люди, Настане суд, заговорять І Дніпро, і гори!”, на великому сценічному екрані транслюються кадри політичних баталії у Верховній Раді.
Попервах діти сперечаються щодо актуальності цих “заповітів з майбутнього”, мовляв “самі, дорослі, Шевченка не читаєте, а нас повчаєте”, кажуть, якби слухалися його, не довели б країну до розрухи. І в чомусь ця думка виявляється слушною. Суперечка доводить, що діти таки розуміють Шевченка, теж цитують його вірші, хоч вік не дозволяє їм сприймати їх надто серйозно. Знають вони і лірику Лесі Українки. Без зайвих зусиль Катя згадує її рими, прочитання Лесиних віршів теж супроводжується художніми зарисовками на екрані. Цього разу сцена малює ніжних білих птахів.
Задумка доповнити виставу ілюстраціями, більшість яких — комп’ютерна графіка, належить художниці постановки Аллі Мельничук. Каже, таким чином хотіли не тільки підсилити інтерес школярів безпосередньо до вистави, але й до уроку інформатики, що навчає зокрема малюванню без олівця.
…У пошуках ідей для шкільного спектаклю лабіринти фантазії сім’ї варіювали і до постановки про прибульців, які судять землян з висі неосяжного Всесвіту. Цю тему доповнили фотокадри, де усі красоти Землі видно згори. Але чи дійшли до компромісу, відшукали одну тему, яка цікава всім, — розкаже театр. “Головне у цій виставі — саме пошуки, в яких народжуються нові ідеї, вирисовуються істини, шукаються компроміси”, — каже Ярослав Мельничук.
Діалоги акторів одночасно демонструють і відмінність культур двох поколінь, і єдність їх інтересів. Так, різниться лексика дітей (тут не обходиться без дещо зухвалих “крутих” словечок) та виважена, культурна дорослого батька. Особливого відчуття живої сім’ї додає й поведінка дітей: то б’ються одне з одним, то миряться, галасують… — поводяться по-домашньому, при цьому встигають вловлювати інформацію від батька, ще й про своє товкмачити. На фініші вистави звучить фраза про те, що головне — батько і діти разом, вдома, цікавляться інтересами одне одного.
Особливістю “Заповіту з майбутнього” стало те, що необтяжливим для сприйняття сюжетом, простими театральними засобами він передав глядачу-школяру інформацію з різних шкільних уроків — від історії… до літератури, навіть з головними пам’ятками краю ознайомив і все це лише за годину. Плюс до решти — задоволення естетичних смаків сучасної молоді, тут “фішка” навіть у музиці — прозвучала сучасна композиція про Шевченка групи “Кому вниз” “Суботів”. “Підшукуючи фінішну пісню, гадали, що мало є музичних композицій, написаних молодими авторами про Тараса. Виявляється, їх вистачає, ми обрали, на наш погляд, найдинамічнішу”, — каже Алла Мельничук.
Ірина САЛІЙ
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО