Мене часто запитують: як ви, молода людина, потрапили у місцеву політику? Отож відповідаю: ще змалку цікавився політикою, слідкував за результатами виборів, тож коли закінчив університет, у мене не залишилося сумніву, що моє життя хоч якимось чином буде пов’язане з політикою. Важче стало, коли настав момент вибору. Оскільки я людина принципова і постійна, то партії, які змінюють свою ідеологічну платформу та політичну орієнтацію від виборів до виборів, а таких більшість, мене не цікавили. Хотілось відчути себе не просто представником якоїсь “партійки”, члени якої збираються раз на рік обговорити буденність, а стати членом однієї команди, єдиного механізму, який іде до своєї мети і працює на майбутнє України.
Мене часто запитують: як ви, молода людина, потрапили у місцеву політику? Отож відповідаю: ще змалку цікавився політикою, слідкував за результатами виборів, тож коли закінчив університет, у мене не залишилося сумніву, що моє життя хоч якимось чином буде пов’язане з політикою. Важче стало, коли настав момент вибору. Оскільки я людина принципова і постійна, то партії, які змінюють свою ідеологічну платформу та політичну орієнтацію від виборів до виборів, а таких більшість, мене не цікавили. Хотілось відчути себе не просто представником якоїсь “партійки”, члени якої збираються раз на рік обговорити буденність, а стати членом однієї команди, єдиного механізму, який іде до своєї мети і працює на майбутнє України.
У 2007 році я вперше побачив свободівський передвиборчий плакат з написом “Ми у своїй Богом даній країні”. Відтоді ці слова й закарбувалися у моїй пам’яті. Згодом, перед президентськими виборами, я випадково дізнався, що до Хмельницького приїздить Олег Тягнибок, і ми з товаришем вирішили піти його послухати. Після тієї зустрічі я зробив свій вибір — став свободівцем. І зараз абсолютно переконаний — зробив правильний вибір!
Політика нашої партії — ставка на молодь. Всеукраїнське об’єднання “Свобода” — єдина політична сила в Україні, яка не просто використовує молодь для “чорнової роботи”, а дає шанс самореалізуватися. Лише за час мого перебування в міській організації сформувалася ціла низка яскравих молодих лідерів, які вже стали помічниками-консультантами депутатів, депутатами місцевих рад. Як на мене, вже найближчим часом у Хмельницькому ця молодь заявить про себе на повний голос.
Наприклад, для мене півтора року депутатства означали дуже багато. Життя моє відчутно змінилося: зросла відповідальність перед самим собою та, головним чином, перед громадою. В таких умовах єдине, що залишалось, — це працювати та вчитися, тільки так можна зростати як духовно, так і інтелектуально. Перестати вчитись та самовдосконалюватись — означає програти. А поки заховані вила, розум і слово — єдина зброя націоналістів. Дуже багато в пізнавальному плані дало мені постійне спілкування з моїми партійними побратимами, зустрічі з громадою під час прийомів. Депутати від ВО “Свобода” у міській раді працюють з людьми, між людьми і для людей. Результатом постійних зустрічей з громадою стали звернення, запити, ініціативи в сесійній залі. Ми допомагаємо людям пробивати стіну між ними і чиновниками, виносимо ініціативи, проблеми громади на рівень сесій. Дуже приємно сьогодні звітувати, що за цей проміжок часу вдалося чимало зробити для громади. Це — відремонтовані під’їзди, дороги, тротуари, покрівлі будинків, вирішення проблем простих людей.
Але, прийшовши в раду, я помітив, що далеко не всі депутати прийшли сюди захищати права та інтереси громади міста. В когось є бажання, в першу чергу, захищати свій бізнес і на додаток прихопити ще щось. Інші, відчувши себе ближче до влади, шукають кар’єрного зростання. Але основна проблема в тому, що захист прав простих громадян займає для них чи не останнє місце. Корупція і продажність проникли в нашу свідомість настільки, що стали частиною звичного способу життя. Вистачає в раді і цинізму, підлості та нещирості.
Не сприймаю я і бюджетний процес, взагалі підхід до вирішення життєво важливих соціально-побутових проблем. Стара, так би мовити, “гвардія” не розуміє необхідності саме системних змін, а займається точковими спробами ліквідовувати аварії чи ті проблеми, які вже вилізли на зовні, як шило з мішка. Йде, по суті, імітація активної роботи, а громада змін не відчуває. І це проблема не тільки нашого міста, це — загальнодержавна проблема. Серед головних причин такої ситуації я бачу те, що ключові посади в системі центрального, місцевого управління займають так звані “вчорашні” та “позавчорашні” — вихідці зовсім з іншої системи. Такий підхід до міського господарства, до розподілу бюджетних коштів мені категорично не подобається. Як молода людина, прагну комплексних системних змін. Натомість, аби щось зробити, потрібні системні зміни на державному рівні. Потрібно виховувати молодь і надавати їй можливість самій порядкувати у своїй країні. Необхідно, аби з університетів виходили не просто перевантажені нікому не потрібними знаннями студенти, а особистості з широким світоглядом й власним баченням майбутнього своєї держави. Українською ж освітою крутять, як циган сонце, а порядку немає. Важливо, щоб і сама молодь чітко усвідомила: вона відповідальна за своє майбутнє. І вона повинна це майбутнє будувати, а не чекати, що за неї це зроблять інші.
Як на мене, найперше, що повинна зробити місцева влада спільно з вищими навчальними закладами, приватними підприємствами та організаціями міста, — це допомогти молодим студентам отримати перше робоче місце. Це не має бути імітацією допомоги. Слід проводити співбесіди та “круглі столи” з керівниками приватних фірм, які часто не хочуть брати на роботу спеціалістів без досвіду роботи. Нинішню ситуацію, коли молодь, не знайшовши першого робочого місця з гідною оплатою праці, йде працювати не за спеціальністю, втрачаючи з часом і кваліфікацію, слід змінювати.
Необхідно всіляко заохочувати ініціативу студентів та школярів. Наприклад, це може бути система мікрогрантів, ініційованих міською радою, зі створення соціально актуальних проектів. Слід розробити кілька програм для залучення молоді до роботи в органах місцевого самоврядування.
Використання європейського досвіду в плані обміну студентами теж є надзвичайно важливим. Міська рада, наприклад, може профінансувати кілька бюджетних місць у ВНЗ міста для студентів з Польщі, Литви, Словаччини — з країн, де є великі українські діаспори (потрібно ж колись повертати українців додому!). На запитання: “А що це нам дасть?”, одразу ж відповім: надходження інвестицій з цих країн. Слідом за студентами неодмінно прийдуть інвестори-іноземці, які значно швидше будуть вкладати кошти в українську економіку, розуміючи, що Україна не лише бере, а й дає.
Маю також кілька ідей, які можна було б зреалізувати у Хмельницькому найближчим часом. Одна з них, це встановлення Wi-Fi-покриття у парках міста. Така практика широко використовується у європейських містах, але чомусь не в Україні.
Але це поки що. Час змін гряде. І зміни робитиме молодь.
Володимир ГОНЧАРУК, депутат міської ради, заступник голови
міської організації ВО “Свобода”