На жаль, широка суспільність про знакову постать української історії ХХ століття, патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого досі знає ще мало. Зрозуміло, за винятком Західної України та вірних Української греко-католицької церкви, главою якої він стане одразу по кончині митрополита Андрія Шептицького у листопаді 1944 року і пронесе свій хрест душпастиря цієї катакомбної на теренах СРСР церкви півстоліття, серед яких було і 18 років сибірської каторги у комуністичних концтаборах. Звичайно ж, беззаперечним є авторитет патріарха Сліпого в середовищі римо-католицької церкви, за життя його добре знав і пам’ятає нині увесь демократичний світ…
На жаль, широка суспільність про знакову постать української історії ХХ століття, патріарха УГКЦ Йосипа Сліпого досі знає ще мало. Зрозуміло, за винятком Західної України та вірних Української греко-католицької церкви, главою якої він стане одразу по кончині митрополита Андрія Шептицького у листопаді 1944 року і пронесе свій хрест душпастиря цієї катакомбної на теренах СРСР церкви півстоліття, серед яких було і 18 років сибірської каторги у комуністичних концтаборах. Звичайно ж, беззаперечним є авторитет патріарха Сліпого в середовищі римо-католицької церкви, за життя його добре знав і пам’ятає нині увесь демократичний світ…
І дуже шкода, що наші владні достойники, Верховна Рада якось нині “забули” у своїх відповідних рішеннях, що 17 лютого якраз минає 120 років від дня народження цього великого страдника за віру та Українську ідею. То чому, запитаєте, нардепи ще “не дозріли” до усвідомлення значення у новітній українській історії такої постаті, як Йосип Сліпий? Та все тут, як на мене, доволі просто: бо нинішні парламентська більшість та влада за визначенням не здатні зрозуміти подвиг подвижника віри та українського духу патріарха Сліпого…
У ці дні я мимоволі звертаюся до окремих віх його біографії, насамперед тих літ, які Йосип Сліпий провів у комуністичних застінках. 11 квітня 1945 року ув’язнення і перебування до 10 травня 1946 року у сумно відомій в’язниці на вулиці Лонцького у Львові, де тривало інспіроване до нього слідство, далі київська Лук’янівська тюрма, московська Лубянка, а потім нескінченні каторжні етапи та перебування у різних концтаборах, холод, голод, знущання, провокації, спроби його фізичного знищення. Табори в Печорі, на території Комі АРСР, Мордовії, додаткових два ув’язнення, етап на Камчатку, Тайшетські табори, етапи до Москви, Києва, останній присуд 1961 року як “особливо небезпечному злочинцеві-рецидивісту” та відправка по етапу до Мордовії… І постійний шантаж, спокуси з пропозиціями відректися від віри, своєї церкви, засудити публічно римо-католицьку церкву, Папу Івана ХХІІІ та спроби демократичної громадськості світу звільнити його з каторги… І тільки 26 січня 1963 року вже, мабуть, і не очікуване ним звільнення, у якому найважливішу роль відіграють Папа Римський та американський президент Джон Кенеді. А вже в березні цього року у своєму великодньому посланні до вірних своєї церкви патріарх Йосип Сліпий звертається із закликом “зберегти єдність українців за всяку ціну…”
То що може лякати у подвижницькому життєписі цієї великої людини сучасну українську владу? Чи не великий приклад беззавітного служіння рідному народові, що своїм життям, своєю церковною і громадською діяльністю, демонстрував нам патріарх Йосип Сліпий, який, як і його великий попередник, митрополит Андрій Шептицький, жив ідеєю єдності усього українства.
Звичайно, у ці дні ім’я патріарха Йосипа Сліпого будуть згадувати не лише наші греко-католики, але й широка громадськість, щоправда, загалом на теренах Західної України, хоч його історична постать не менш значима для всієї нашої держави.
А ще варто тут нагадати, що ймення Сліпий патріарх взяв від прізвиська, яким називали у рідному селі ще його діда, який походив, за родинною легендою, від козака, котрий воював у війську гетьмана Івана Мазепи під Полтавою і був за це осліплений московськими карателями. Нині вже, виходить, ми самі “засліплені” стереотипами комуністичної доби щодо поглядів на власну історію і не надто квапимося шанувати на належному рівні найвидатніших синів власного народу, яким, без сумніву, був патріарх Йосип Сліпий…