Здавалося б, ця “дрібниця” на фоні наших нинішніх проблем не варта особливої уваги. Подумаєш, виборчий штаб кандидата у президенти Росії Володимира Путіна випустив брошуру, у якій пригрозив “початком кінця” Віктору Януковичу та Партії регіонів за відмову України від пропозиції з Кремля вступити в Євразійський союз. Цілком зрозуміло, звідки “ноги ростуть”…
Здавалося б, ця “дрібниця” на фоні наших нинішніх проблем не варта особливої уваги. Подумаєш, виборчий штаб кандидата у президенти Росії Володимира Путіна випустив брошуру, у якій пригрозив “початком кінця” Віктору Януковичу та Партії регіонів за відмову України від пропозиції з Кремля вступити в Євразійський союз. Цілком зрозуміло, звідки “ноги ростуть” у цьому передвиборчому кліше для російських агітаторів під час виборчої кампанії свого кандидата, який, вочевидь, по-іншому хотів спершу розіграти на них “українську карту”. Адже ще декілька місяців тому скидалося на те, що на нашій Банковій “крига скресне” і там чітко задекларують про свою готовність вступити у цей союз, отож Володимир Путін, який переконав би офіційний Київ до такого кроку — а хто інший! — міг пред’явити виборцям свій “український козир”. Та не зумів, бо непоступлива українська влада від нього хоче, насамперед, почути відповідь на своє основне питання про те, коли у першопрестольній знизять ціни на свій газ, який для України перетнув усі допустимі межі. Адже ж відомо, що ціни на російський газ нині найвищі в усьому світі, от уявіть тільки, навіть в ощадливих американців ціна за тисячу кубів газу коливається в межах 100 (!) доларів. Але це так, до слова, хоч, як мовиться, розумному досить…
Тож не дивно, що Москва “заартачилася” і почала свою нову гру з українською владою, сподіваючись, що цей “овоч” впаде до її рук рано чи пізно. І в цьому прогнозі є свій зміст, адже офіційний Київ і без прошуків недругів чітко прямує до міжнародної ізоляції, про що засвідчив і недавній Міжнародний економічний форум у Давосі. Те, що нині в Україні вибудовується перспектива створення якоїсь квазі-держави, в якій усе більше домінує не партійно-корпоративний інтерес партії влади, в даному випадку Партії регіонів, і, що цікаво, не всевладдя регіонального політико-олігархічного, зрозуміло, донецького, клану, а переважають у всіх цих процесах інтереси владної сім’ї — це вже не смішно, навіть на фоні нашої ослабленої та здеформованої опозиції. Адже проектанти подібного сценарію для України не враховують, що ми насправді є великою у всіх відношеннях країною, і у нас не може відбутися повторення білоруського варіанту просто за визначенням, як, зрештою, і російського, де, до речі, такі слухняні вчора громадяни вже втрачають страх перед владою, що ще вчора, вважалося, майже неймовірним. Ну, не можемо ми стати Межигір’ястаном і край, як би цього комусь також не хотілося. Та чи розуміє все це влада, особисто Президент Віктор Янукович, покаже найближчий час, адже у такому підвішеному стані, між Європою і Росією, важко буде їм та і нам усім протриматися довго, бо визначатися треба рано чи пізно і щоб, звичайно, в євроінтеграційному напрямку таки запізно не було?..
Зрозуміло і те, що за видимим спокоєм, який непогано демонструють наші владці, криється інтенсивна підкилимна робота на всіх векторах внутрішньої і зовнішньої політики. Та чи враховує вона найосновніше — національні інтереси власної держави, власного народу? — ось яким є питання порядку денного, а не те, що хтось там з багатообіцяючим натяком помахав комусь з Москви пальцем…