Нещодавно у нашому місті відновив свою роботу музей імені Григорія Сковороди, керівником якого є історик, колекціонер Олександр Чернов. Писану минувшину на сторінках книг, мальовану на картинах, збережені історичні посилання у посуді, меблях тощо зібрано у цьому музеї.
Нещодавно у нашому місті відновив свою роботу музей імені Григорія Сковороди, керівником якого є історик, колекціонер Олександр Чернов. Писану минувшину на сторінках книг, мальовану на картинах, збережені історичні посилання у посуді, меблях тощо зібрано у цьому музеї.
Вже з порога у затишну хатинку (саме у такому приміщенні знаходиться музей) приманює атмосфера домашнього тепла, навіть аромати смачного квіткового чаю, що, здавалося б, не притаманні музею, відчуваються у повітрі. Справжній господар історично-мистецької світлиці Олександр Чернов завжди радо пропонує своїм гостям чашку смачного квіткового напою з медом… Скинувши таким чином тягар буденності, відвідувачі одразу налаштовуються на щиріше сприйняття музейних експонатів. Та й експонатами це назвати важко, адже кожна річ — чи то картини відомих вітчизняних, світових художників, чи то старовинні енциклопедії, сторінки яких, здається, навіть пахнуть своєю епохою, чи то мальований у певному стилі посуд, чи то радянські листівки — вписані в інтер’єр так вдало і по-домашньому, відчувається — ти прийшов у гості, а не на офіційні оглядини раритету.
Минулого тижня на пізнавальну гостину Олександр Чернов запросив чимало поціновувачів древнього мистецтва. Розмова за столом музею об’єднала не лише дорослих, а й дітей — прийшли почути щось цікаве з батьками, корінних подолян та гостей з інших міст, людей різних національностей, для яких Поділля стало батьківщиною.
Усі у дружній атмосфері словесно помандрували музейними експонатами, кожен додав до розповіді частинку своїх знань. Як зазначив Олександр Чернов, експозиція, представлена у музеї після його оновлення, присвячується зимовим святам, новорічно-різдвяний дух — майже у кожній деталі інтер’єру.
…Першими причаровують картини: запорошені снігом села, святкова служба у церквах, зимові розваги для дітей та дорослих… — на полотнах музейних колекцій. “Кожен, хто вдивляється у картини, захоплюється вміло переданим духом, шукає на мальованих відбитках щось своє, асоціює пейзаж з куточком рідної землі, пам’ятною місциною. Особисто мені дорогою є картина, на якій на сонне нічне село, у якому хатинки ніжно закуталися в сніг, спостерігає схудлий від голоду вовк. Цю роботу я випадково придбав 15 років тому у Кам’янці-Подільському. Вдивляючись у неї, прочитав прихований зміст — сум голодної духовно людини, якій бракує спілкування. Як виявилося, цей твір датований 1937 роком, його автор Борис Курліков — відомий український живописець, який переслідувався владою, довгий час мешкав у Європі, славу та визнання йому повернув екс-президент України Леонід Кучма, у 2002 році йому присудили звання “Заслуженого майстра народної творчості України”, — розповідає пан Олександр. У картині з вовком автор розповідає про себе, як, мандруючи світом, повернувся до рідної землі, за якою надмірно стужив. — Згодом я придбав не одну картину цього автора. Це — пейзажі Хотина, різні куточки Поділля, які йому припали до душі під час подорожі човном по Дністрі”.
Є у музейній колекції і “зимові” роботи інших митців-художників, які колекціонер з трепетом збирав усе своє свідоме життя. “Нині мало людей, які розуміються на колекціонуванні, тим паче у нас на Поділлі. Коло цих людей дуже тісне, у нього не потрапити невігласу, у якого не вистачає потрібних знань. Часом буває страшно, коли люди, побачивши роботу, одразу запитують про її матеріальну, а не духовну вартість. Справжній колекціонер завжди розуміє, чого насправді варта ця робота, навіть якщо у теперішній час, коли всі ганяються за доларом, вона коштує мало грошей”.
Як мозаїка різного роду-виду мистецтва — все, чим наповнена Сковородинська світлиця. І це не лише слід життя українців, подолян зокрема, а й надбання культури інших народів. Так, чинне місце в експозиції займає гравірований посуд голландців.
Корені подільської культури — сплетіння української, польської, російської, єврейської традицій. Тому не треба відкидати нагромаджений у нашому краї пласт надбань — і матеріальних, і духовних — цих народів. Тому і польські раритетні речі, і єврейські, і російські (особливо проймають радянські листівки), представлені у музеї, розповідають про Поділля.
“Я подорожував світом, ніде так зневажливо не ставляться до історії свого народу, як у нас. Потрібно берегти кожну дрібничку, свідомо повертатися у книгу, яка гласить про правду минулих віків. У нас на Поділлі серед справжніх збирачів і дослідників раритетних цінностей краю можу назвати три прізвища: Гульдман — єврей, нумізмат вищого рівня, який співпрацював з російським Ермітажем, Ролле — батько подільської історії, польський історик, автор ряду праць з історії правобережної України, автор праць з медицини на Волині та Поділля і Сіцинський — православний священик, історик, археолог і культурно-громадський діяч Поділля. Останнього за любов до історичної правди церква не визнавала. До їхньої спадщини обов’язково повинна звертатися молодь, адже їй на основі отриманих знань творити завтра”, — каже пан Олександр.
Наше місто, на жаль, небагате мистецькими куточками, у яких можна не просто почерпнути знання, а й душу відвести, знайти цікавого співрозмовника. Тож нещодавно оновлений музей імені Григорія Сковороди — справжній подарунок хмельничанам.
На часі — довершення музейної бібліотеки, де вже нині можна розворушити глибу знань про Сковороду, інших філософів, вчених, прочитати й художню літературу, навіть музику послухати — глибоку, змістовну, справжню…
Як зізнається директор музею Олександр Чернов, коли місяць тому йому було передано ключі від музею, тут була купа сміття, недовершений ремонт. За підтримки Михайла Чайковського — голови Подільського Товариства імені Григорія Сковороди, було реконструйовано музей, він набув нової форми і змісту.
Нині затишна батьківська хата, бо ті, чиї знання зберігаються тут, — батьки культури, українства, чекає нових заходів, цікавих мистецьких зустрічей. Особливо свого виходу у світ чекає старий, ще з часів Наполеона, клавікорд (такий можна зустріти лише у Відні). До клавіш інструмента сподіваються торкнутися музиканти, а його музику почути хмельничани-естети.
Ірина САЛІЙ