Минулого тижня у Хмельницькому музично-драматичному театрі імені Михайла Старицького відбулася чергова прем’єра — комедія-казка з елементами еротики “Хазяйка стриптиз-бару” хмельницького режисера Володимира Веляника, який був задіяний у виставі і як актор.
Минулого тижня у Хмельницькому музично-драматичному театрі імені Михайла Старицького відбулася чергова прем’єра — комедія-казка з елементами еротики “Хазяйка стриптиз-бару” хмельницького режисера Володимира Веляника, який був задіяний у виставі і як актор.
Власниця стриптиз-бару одеситка Софа, яку зіграла заслужена артистка України Поліна Попач, у чеканні приїзду багатого американського спонсора — єдиної надії на процвітання її театру. Але за знаком долі вона переплутує багатого спонсора з простим водієм, який випадково приходить до них у бар.
Винахідливий простолюдин, скориставшись ситуацією, бере з неї все найкраще — йому на подіумі танцюють не тільки кращі дівчата-стриптизерки, але й сама господиня бару — жінка похилого віку. Псевдоспонсора містера Гринькоффа зіграв сам режисер вистави Володимир Веляник.
Ситуація стає ще більш комічною, коли виявляється, що на цього ж гостя чекав і конкурент Софи у стриптиз-бізнесі, її коханий Шмулульський. Бадьорого одесита зіграв заслужений артист України Микола Валівоць. Він теж намагається показати всі “вершки” свого бізнесу несправжньому містеру Гринькоффу: демонструє красу дівчат-танцівниць, сам теж пробує себе у танцях біля жердини (принизитися самому його змушує жага до грошей). Ситуація стає схожою на абсурд, каламбур. Дійство на сцені підсилює звучання відомих світових музичних хітів.
Розв’язка відбувається наступного дня, коли з’ясувалося, що і господарку стриптиз-бару, і її конкурента ошукав звичайний водій. Допомагає поставити все на свої місця ще одна героїня — дружина справжнього американського спонсора місіс Гринькофф. Вона змінює ситуацію проти часової стрілки: виявляється, в її чоловіка у планах інвестувати гроші не у стриптиз-бар, а у ділову фірму.
Та, як і належить комедії, все закінчується добре: одесити Шмульський та Софа, які ганялися за вигодою у бізнесі, отримують ще цінніше — взаємне кохання, псевдоспонсор-шофер, котрому попервах так подобалися вихиляси нічних танцівниць, знаходить у стриптиз-барі своє справжнє кохання — скромну прибиральницю Клаву. А дівчатам-танцівницям місіс Гринькофф обіцяла грошову компенсацію.
Хвилинна пристрасть псевдонасолоди як і в житті, так і на сцені театру горить яскравіше, вабить більше, але гасне швидше. Так, розпуста безсила перед справжніми почуттями, а жага до грошей і надумана конкуренція — перед досвідом і діловитістю.
Це і повинен був побачити глядач у виставі. Хоч, правду кажучи, оголені тіла розкішних акторок-танцівниць таки приваблювали юнаків, яких у глядацькому залі зібралося чимало.
Можна по-різному сприймати комедію з елементами еротики, але головне — не переплутати за яскравими сценами, костюмами, режисерськими примочками, що висміюється у ній. Якщо сприймати все, що діється на сцені, за чисту монету, то рівень культури театралів тоді буде дійсно на рівні відвідувачів справжнього стриптиз-бару.
Ірина САЛІЙ