Володимир Гриць, студент:
— Моїй бабусі довелося стати свідком та учасницею страшних подій 1932-33 років, вона розповідала багато історій про те, як людям доводилось у голоді та холоді боротись за життя. Вважаю, що у День пам’яті жертв Голодомору кожен українець має покласти квіти до меморіалів пам’яті та відвідати кладовище.
Планую взяти участь у поминальному мітингу, який проходитиме у місті.
Ольга Цапій, домогосподарка:
— Голодомор є трагічною сторінкою в пам’яті українського народу, тому всі ми повинні пам’ятати та шанувати загиблих у ті страшні роки.
Щороку у день пам’яті жертв Голодомору вдома ми з сім’єю запалюємо свічку та ставимо її на вікні, згадуємо родичів, яким довелось зазнати голод-ного лиха. І цьогоріч свічка пам’яті знову запалає у нашому вікні.
Світлана Мартинюк, вчитель:
— Нещодавно ознайомилася з матеріалами нашого краєзнавця, просто жахнулася, прочитавши, як у нашому краї безжально знищували людей. Особливо пройняли страти жінок та дітей. З матеріалами про страшні роки Геноциду ознайомлю своїх учнів на уроках, разом з ними візьмемо участь і в акціях, присвячених пам’яті жертв Голодомору.
Валентина Стокальська, школярка:
— Вшанувати людей, які загинули від штучного геноциду, підемо усім класом. Мої бабуся та дідусь пережили голод 1947 року: тоді їм було по 12-13 років. Багато страшних речей розповідали. Мені це уявити моторошно, а що відчувають ті, кому довелося пережити?!.
Антон Павлюк, водій:
— На мітинг не піду, але вдома, за традицією, дружина запалить свічку пам’яті. Практикуємо це останні роки три. В моїй родині, на щастя, ніхто не загинув від голодної смерті. А от у тещі не вижили двоє молодших братів.
Олександр Чалий, 35 років:
— Вшанувати пам’ять жертв Голодомору — обов’язок кожного українця, ми з родиною обов’язково підемо до пам’ятника Ангела скорботи, запалимо свічку пам’яті.
Віктор Баглай, приватний підприємець:
— Про Голодомор знаю чимало, але участі у міських акціях, приурочених роковинам Голодомору, брати не буду. Чомусь всі ті акції мені здаються показухою, багато людей підтримує їх з примусу, а не через істинне розуміння горя минувшини. Голодомор забрав двох моїх дідів — піду на їх могили з хлібом, якого їм так не вистачало для життя.