Днями голова ВАТ “Проскурів”, відомий у нашім місті та краї громадський діяч Іван Рудик відзначатиме досить знаковий особистий ювілей — тридцятиріччя з того часу, як він очолив ружичанське господарство, тоді колгосп “Комунар”. А напередодні він передав до нашої редакції, яка вже багато років співпрацює з ВАТ “Проскурів”, копію свого звернення до Президента України Віктора Януковича, в якому поділився з главою держави своїми думками щодо суспільно-політичної ситуації в країні та нашім краї й, зокрема, ситуації навколо спроб місцевих чиновників корупційним шляхом привласнити землі сільськогосподарського призначення на території Розсошанської сільської ради, на яких власне розташоване господарство, яке він очолює вже тридцять літ. Тож з розмови навколо цього звернення до Президента ми і розпочали з ним це “ювілейне” інтерв’ю.
Днями голова ВАТ “Проскурів”, відомий у нашім місті та краї громадський діяч Іван Рудик відзначатиме досить знаковий особистий ювілей — тридцятиріччя з того часу, як він очолив ружичанське господарство, тоді колгосп “Комунар”. А напередодні він передав до нашої редакції, яка вже багато років співпрацює з ВАТ “Проскурів”, копію свого звернення до Президента України Віктора Януковича, в якому поділився з главою держави своїми думками щодо суспільно-політичної ситуації в країні та нашім краї й, зокрема, ситуації навколо спроб місцевих чиновників корупційним шляхом привласнити землі сільськогосподарського призначення на території Розсошанської сільської ради, на яких власне розташоване господарство, яке він очолює вже тридцять літ. Тож з розмови навколо цього звернення до Президента ми і розпочали з ним це “ювілейне” інтерв’ю.
— Наскільки знаю, Іване Леонтійовичу, це вже друге подібне ваше звернення до глави держави з приводу спроб рейдерсько-чиновницького захоплення земель Розсошанської сільської ради. І ви направду вірите, що у тій же Адміністрації Президента, бо ви знаєте, далі цього органу подібні звернення не підуть, адекватно на нього відреагують, покарають зарваних чиновників, здійснять щодо них хоч якісь оргвисновки? Згадайте, скільки ви енергії потратили у відстоюванні інтересів ВАТ “Проскурів” з попереднім керівництвом Хмельницького району та області. І ось знову ви наступаєте на власні “граблі”…
— Ну, про “граблі” — це вже занадто песимістично, бо якщо так міркувати, то нам усім уже давно треба було скласти руки, чого, принаймні собі, ніколи не дозволяв, у які б скрутні ситуації не потрапляв. А у даному конкретному випадку я, як керівник одного з найбільших агроформувань Хмельницького району та області, як депутат Верховної Ради України другого скликання, депутат облради п’ятого скликання і насамперед як громадянин своєї країни, не можу залишатись осторонь проблем, які існують у нашій державі і, зокрема, у нас на Хмельниччині. А таких проблем є чимало і, не зважаючи на позитивні зрушення у багатьох сферах життя країни, думаю, приклад ВАТ “Проскурів” тут також може бути аргументом, на мою думку, чиновницько-бюрократичні перешкоди цим процесам нині не просто перешкоджають, а й загрожують, зводять нанівець будь-які спроби реформування в державі.
Хмельниччина, на мою думку, тут має свої особливості, адже фактом є те, що, наприклад, на минулих президентських виборах нинішній глава держави значно відставав від свого основного конкурента, тож говорити про масову підтримку нової влади не доводиться. І, як на мене, через ганебну та некомпетентну діяльність ряду місцевих чиновників її рейтинг ще більше падає, чого не заміниш введенням ручного керування, створенням атмосфери тиску та залякуванням людей, до чого вдаються керівники місцевої влади, про що цілком справедливо пише преса.
— Виходить, що ви своїм зверненням подаєте руку цій, м’яко кажучи, непопулярній владі?
— Мабуть, у такий спосіб я пробую допомогти не конкретній владі, а своїй країні, своєму краю, бо сидіти, склавши руки, не звик. Адже завжди себе вважав реалістом й прагнув працювати ефективно у ненайсприятливіших умовах. А в нас що життя зупинилося з приходом до влади Віктора Януковича? Не думаю, бо хто сказав, що його програма “Україна для людей” не варта уваги суспільства? І це вже біда і його, і його команди, що вона нині перетворюється на місцях у лжепрограму — “Україна для чиновників”, які мене нині вражають у нашім краї своєю некомпетентністю, рівнем корумпованості, безкарністю та сваволею.
Якраз саме ці якості нової владної еліти у нашім краї унаочнює справа зі спробою незаконного привласнення місцевими чиновниками значних земельних масивів сільськогосподарського призначення на околиці Хмельницького, на яких господарює ВАТ “Проскурів”.
— А хіба мало, Іване Леонтійовичу, у нас таких прикладів відвертої корупції? Он, в архіві нашої редакції лежать копії рішень ще колишнього голови Хмельницької райдержадміністрації, за якими здійснено дерибан земель сільськогосподарського призначення поруч з містом, у Лісових Гринівцях. Якщо опублікувати ці списки, повірите, що люди, які отримали цю землю для “ведення особистого селянського господарства”, то коридори і в місцевій виконавчій владі, і у багатьох правоохоронних органах значно б поріділи. Щоправда, у випадку із розсошанською землею йдеться про наділи на порядок більші, тобто апетити у наших чиновників зростають, а їх вищі органи на ці факти не реагують, хоч на всіх усюдах там клянуться, що ведуть нещадну і принципову “боротьбу з корупцією”.
— Ну, ось бачите, і ви не мовчите, зрештою, у випадку з рейдерською атакою на землі Розсошанської ради я знову вдячний пресі, яка найбільше доклалася до розслідування цієї земельної афери, до якої причетні та ж Хмельницька райдержадміністрація, перші керівники області, представники правоохоронних органів, ряду владних структур, їх родичі. У списках цих новітніх “селян” фігурують, зокрема, імена дочки голови облради, дружини голови облдержадміністрації, заступника прокурора області і навіть лідера однієї з дуже опозиційних партій — “Фронту змін”… Здавалося, на виступи преси, звернення жителів Розсоші, мої листи мала б бути хоч якась реакція, але це питання з відомих причин заблоковане, а тому мені доводиться звертатися особисто до Президента.
— До речі, наскільки знаю, у вас були особисті відносини з усіма главами держави часів незалежної України. Як воно — відстоювати свою думку на такому рівні?
— Не просто, але основне — завжди залишатися самим собою. Моя ж історія взаємин з нашими президентами має свої особливості, бо я знав їх усіх у період, коли вони ще не були главами держави, а потім, вже коли вони ставали ними, а це, зрозуміло, велика різниця.
— То чому, на ваш погляд, Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, коли ставали президентами, обминали ВАТ “Проскурів” під час візитів на Хмельниччину, де їм завжди можна було продемонструвати передовий досвід господарювання? До речі, відомо, що ваші деякі колеги-господарники з нашої області, навіть ті, хто носить найвищі відзнаки держави, вже, по суті, спродали свої господарства і керують ними хіба що на правах найманих менеджерів, а Рудик, який досі “не здався” агроолігархам, знову не в честі і не надто може похвалитися державними нагородами?
— Давайте все по черзі. Щодо президентів, які обминали наше господарство, то я не в образі, а в їх командах, видно, знали, що відверто скажу їм при людях те, що думаю про ситуацію в країні, в агропромисловій галузі, яку вони кинули напризволяще та на відвертий грабунок. А кому з владоможців хочеться чути правду у вічі, публічно? Віктора Федоровича мав честь знати ще з часів його роботи на посаді голови облдержадміністрації Донецької області і, думаю, якби він, перебуваючи у нашій області, завітав у ВАТ “Проскурів”, йому було б цікаво поспілкуватися з нашим колективом. Розумію, що у створенні упередженого ставлення до конкретних людей і в тому числі до мене, велику роль в оточенні перших осіб держави відіграє їх свита. Ви критикуєте окремих моїх іменитих колег і, можливо, правильно, але я їм не суддя, бо кожен з нас, керівників, за плечима яких сотні людей, по суті, сотні доль людських, захищає їх і себе по-своєму. Ну, а те, що на лацкані у мене немає високих нагород, то хіба у цьому щастя, хоча нині може і краще, що їх нема, бо тратитися на них мені не пристало…
— Але чому Іван Рудик вже тридцять літ не просто тримається, але й зумів колишній колгосп “Комунар” перетворити у багатогалузеве, сучасне відкрите акціонерне товариство “Проскурів”, яке у своїй структурі має десятки суб’єктів підприємницької діяльності, успішно співпрацює з турками, поляками, данцями, росіянами?.. Чому нині так мало таких агропідприємств в Україні?
— Їх справді дуже мало і я з великою повагою ставлюся до тих своїх колег, які власним прикладом доводять і довели, що українське село, наш агропром цілком конкуренто-здатні на світовому ринку, можуть стати рушієм соціально-економічних перетворень у країні. А чому їх так мало, чому з відзнаками нашої праці така ситуація, то це вже питання не до мене і не таких, як я, бо, зі свого боку, ми робили і робимо все, щоб розвивати свої господарства. Є відомі закони економіки, ринку, без яких у сучасному світі просто не вижити, а тому старався завжди йти у ногу з часом, як це пафосно не звучить.
— Але ж це коли йдеш і тобі, бодай, не заважають, а у вашому випадку, як відомо, не тільки ноги підставляють, але й були спроби спровадити вас за ґрати, звідки ви, як відомо, перейшли у парламентське крісло…
— За обрання хмельничанами мене депутатом по мажоритарному округу обласного центру до Верховної Ради України другого скликання і нині дякую їм, адже це велика довіра, яку прагнув і до сьогодні не розгубити. Усім своїм недругам у історії з тією неправедною кримінальною справою проти мене я вже давно простив, бо мала вона під собою політичне підґрунтя, бо її організатори, найперше у Хмельницькому, виконували тоді вказівки по дискредитації не тільки мене, а, найперше, кількох перших осіб держави. Це мій особистий життєвий і політичний досвід. Шкодую нині тільки за тим, що у кінцевому рахунку наше суспільство не вміє вчитися на подібних помилках, бо ті сценарії, які сімнадцять літ тому організовувалися проти Рудика, і нині в ходу…
— То чи варто, Іване Леонтійовичу, далі “виступати”? Чи не краще було бодай зробити вигляд, що вас усе нині влаштовує і в історії з тим захопленням земель Розсошанської сільради, і з тими фактами владної сваволі, корупції, адже живемо ж один раз і вам що, більше за всіх треба, коли пишете подібні звернення?
— Розумію, що ви мене цими питаннями провокуєте, але якщо цілком серйозно, то ми справді живемо один раз і мені таки завжди розходилося на те, чи буду я сам себе поважати у тій чи іншій ситуації. У даному випадку я роблю те, на що спроможний.
А ще мені чомусь думається, що я таки маю моральне право на висловлення своєї позиції перед главою держави з цього та інших питань. Не з чиїхось слів знаю, що в його команді є немало прагматиків, які вміють працювати на рівні часу. За ці тридцять літ я особисто і підприємство, яке я очолював, завжди прагнули до конструктивної позиції у взаєминах з владою. Не буду наголошувати на нашому внеску у державну казну у вигляді податків, збереженні і створенні нових робочих місць тощо, бо ці факти досить переконливі. Мені, як казав герой відомої кінострічки, “за державу образливо”, якщо у ній представники влади нехтують елементарними загальнолюдськими цінностями, культивують сваволю, корупцію у своїх діях. Про які реформи тоді можемо говорити, коли нібито їх провідники та ідеологи на місцях їх дискредитують? І не лише реформи і себе, а владу і державу загалом.
— Що ж, будемо сподіватися, що це ваше питання не залишиться риторичним і вас почують ті, хто зобов’язаний почути. Редакція газети “Проскурів” приєднується до всіх побажань на вашу адресу з нагоди такого поважного трудового ювілею.
— Дякую і маю надію, що наша розмова також матиме свій ефект.
— Дав би то Бог, хоч у народі кажуть: на Бога сподівайся, а сам не зівай, що ми власне, Іване Леонтійовичу, з вами і робимо.
Розмовляв Богдан теленько