Яскрава, неординарна біографія Василя Крючкова, людини, безмежно відданої Вітчизні, готової будь-якої миті виконати свій обов’язок. Йому довелося побувати у вирі бурхливих подій трьох воєн і багатьох прикордонних конфліктів. У жорстоких сутичках з ворогом боєць себе не шкодував. Характер діяльності чекіста постійно межував з ризиком для життя і вимагав неухильного дотримання конспірації. Тому інформація про виконання ним як співробітником органів державної безпеки деяких особливих завдань і досі залишається невідомою. Сучасники називали Василя Крючкова людиною з легенди. І це не перебільшення.
Яскрава, неординарна біографія Василя Крючкова, людини, безмежно відданої Вітчизні, готової будь-якої миті виконати свій обов’язок. Йому довелося побувати у вирі бурхливих подій трьох воєн і багатьох прикордонних конфліктів. У жорстоких сутичках з ворогом боєць себе не шкодував. Характер діяльності чекіста постійно межував з ризиком для життя і вимагав неухильного дотримання конспірації. Тому інформація про виконання ним як співробітником органів державної безпеки деяких особливих завдань і досі залишається невідомою. Сучасники називали Василя Крючкова людиною з легенди. І це не перебільшення.
Народився Василь Іванович 1 січня 1889 року в с. Ленківці Хотинського повіту Бессарабської губернії (нині Кельменецького району Чернівецької області) в сім’ї селянина. Коли йому виповнилося вісім років, помер батько, з тих пір хлопець працював на поміщиків, кочегаром у млині, три роки вантажником на залізниці. Зростав кмітливим і фізично міцним. Військову службу розпочав у 1909 році на Кавказі в пластунському полку Російської імператорської армії. Після закінчення навчальної команди розвідників унтер-офіцер Крючков досконало оволодів стрілецькою та холодною зброєю, став вправним вершником, а головне — навчився долати труднощі та з будь-якої ситуації знаходити вихід.
З початком Першої світової війни його військова частина відбула на Захід воювати “…за веру, за царя, за Отечество…”. На фронті Василь Крючков діяв сміливо і рішуче, не-одноразово пробирався в тил ворога, звідки доставляв “язиків” різних чинів та рангів. Вже в 1915 році за виявлені мужність та героїзм став повним Георгіївським кавалером. Свій четвертий Георгіївський хрест І ступеня отримав за взяття у полон високого німецького чина. Тоді ж йому було надано звання вахмістра. Війна тривала, а на ній, як відомо, легко не буває. Не раз доводилося сміливому розвідникові потрапляти у ворожі засідки. В 1916 році в одному з боїв важко поранений Крючков опинився в німецькому полоні. Спочатку був госпіталь, потім — виснажлива робота у пруського поміщика. Лише наприкінці 1917 року Василю Івановичу вдалося повернутись у Росію. Позаду була війна, на якій отримав, крім нагород, чотири поранення і дві контузії, а попереду — вир революційних подій, у яких він візьме найактивнішу участь.
Спершу Подався до Петрограда, де вступив до Червоної гвардії, особисто бачив і чув виступи Володимира Леніна. Погодившись на пропозицію свого товариша, більшовика Раренка, поїхав з ним до Бессарабії для здійснення підпільної роботи. Влаштувався старшим робітником на станції Ларга, а коли в Бессарабії розпочалося більшовицьке повстання, на чолі кінного загону брав участь у боях з румунами. Про сміливість, відчайдушність і героїзм Василя Крючкова вже тоді ходили легенди. 1918 року він був нагороджений орденом Червоного Прапора №62. У січні 1919 року під натиском переважаючих румунських військ і поразки Хотинського повстання, рештки його загону відступили за Дністер. Згодом Крючков опинився в 44-й дивізії Червоної армії, де пробув начальником кінної розвідки артилерійського дивізіону до моменту з’єднання всіх бессарабських полків. 1920 року під проводом Котовського брав участь у боях проти білих армій Юденича і Мамонтова на Петроградському напрямку, потім — під Курськом проти Денікіна. Після їхнього розгрому воював з польськими військовими підрозділами в Україні. Під час громадянської війни двічі потрапляв до полону, але втікав з-під розстрілу. Чотири рази був поранений. Після виходу Червоної армії до Дністра Василя Крючкова направили на службу в команду зв’язку при особливому відділі до Кам’янця-Подільського, а у вересні 1922 року призначили на посаду начальника ударної групи по боротьбі з бандитизмом і шпіонажем прикордонного загону ДПУ.
Так, у поданні Державного політичного управління УРСР від 1927 року про нагородження Крючкова орденом Червоного Прапора вказується, що він має великі заслуги в боротьбі з бандитизмом на Поділлі.
Незважаючи на вжиті заходи конспірації, зокрема, зміну прізвища на Мухін, особистість Крючкова стала відома іноземним розвідкам. За чекістом почали полювати спеціально заслані терористи. Життя інколи висіло на волосину від смерті. Кілька разів у нього стріляли на вулиці, спалили дім, труїли газом, вкинули через вікно дві гранати в спальню. Як результат — ще три поранення. Але не такою був людиною Василь Крючков, щоб злякатися, його відвага неабияк дивувала. Протягом 1927-1932 років він продовжував працювати на посадах начальника ударних груп Проскурівського окружного відділу ДПУ, потім Могилів-Подільського і Молдавського прикордонних загонів ДПУ. Згідно з наказом Президії Верховної Ради у 1929 році Василь Іванович був нагороджений черговим орденом Червоного Прапора.
У 1930-ті Василь Крючков став першим комендантом 2-ї школи прикордонної охорони та військ ОДПУ (нині Академія внутрішніх військ МВС України) в Харкові. Він був для підлеглих і командиром, і вихователем. Та головне — завжди залишався для молодого покоління взірцем героїчного минулого, прикладом вірного служіння тим ідеям, які сповідував.
1939 року Крючков пішов у відставку. Та коли почалася Велика Вітчизняна війна, звернувся до наркома оборони Радянського Союзу з проханням відправити його на фронт. Враховуючи його досвід, особисті якості, керівництво держави доручило Крючкову виконувати особливі завдання у ворожому тилу.
Вже в липні 1941 року капітан Крючков призначається командиром розвідувальної спецгрупи НКДБ СРСР “Орел”, яку закинули у ворожий тил. До її складу входило 18 бійців, загартованих роками служби в розвідці, але навіть серед них Крючков виділявся своїм досвідом. За кілька місяців, пройшовши ворожими тилами сотні кілометрів, передавши в центр чимало радіограм з розвідданими, загін, з честю виконавши бойові завдання, повернувся до своїх.
Короткий відпочинок, і знову Василь Іванович у бойовому строю. Спочатку він призначається командиром ескадрону 51-го кавалерійського полку, а через деякий час — заступником командира винищувально-протитанкового артилерійського дивізіону. І знову фронтові дороги вели старого солдата від бою до бою. У 1943-му йому довелося форсувати Дніпро біля самого Києва. За вміле керівництво в одному з боїв, в якому було знешкоджено 13 ворожих танків, нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Закінчив війну в Німеччині, на Ельбі, перебуваючи на посаді заступника командира кавалерійського полку. Повторно пішов у відставку в 1946 році і поселився в місті Єсентуки.
За виявлені мужність і відвагу під час військової служби з 1918 року в Червоній армії, прикордонних військах і органах державної безпеки підполковник у відставці Крючков, член партії з 1926 року, був нагороджений орденом Леніна, чотирма орденами Червоного Прапора, орденом Богдана Хмельницького, двома орденами Вітчизняної війни, орденом Червоної Зірки та 11 медалями. Отож у період Великої Вітчизняної війни Василь Іванович суттєво примножив свої попередні ратні подвиги.
Помер Василь Крючков 23 липня 1977 року в Черкасах.
Серед чекістів-фронтовиків у 1980-ті роки точилися розмови, що нібито він під час Великої Вітчизняної війни спілкувався з Йосипом Сталіним, виконував особисто ним поставлені завдання, що тричі готували подання на присвоєння йому звання Героя Радянського Союзу.
Так це чи ні, довести наразі неможливо, але патріотизм і відданість присязі, які демонстрував Василь Крючков усе життя, заслуговують на повагу, служать взірцем для молодих співробітників сучасних українських спецслужб. Принаймні, я у цьому переконаний.
Віктор Флентін