У ці дні відзначатиме своє 65-ліття високопреосвященніший Антоній, Митрополит Хмельницький та Старокостянтинівський Української православної церкви, з чим щиро ми його вітаємо, приєднуючись до численних поздоровлень на його адресу, які не обминають і нашу редакцію.
У ці дні відзначатиме своє 65-ліття високопреосвященніший Антоній, Митрополит Хмельницький та Старокостянтинівський Української православної церкви, з чим щиро ми його вітаємо, приєднуючись до численних поздоровлень на його адресу, які не обминають і нашу редакцію.
Владика Антоній, душпастир православного люду на нашій благословенній Хмельниччині, направду, є особистістю неординарною в Українській православній церкві в часи її відродження в незалежній Україні і вочевидь невипадковою на своїй стезі служителя Божого, зокрема на Поділлі. Адже якщо навіть прослідкувати віхи його особистої біографії, то розумієш, що його священицький шлях був визначений наперед. Народився в глибоко релігійній сім’ї в селі на Київщині, спершу обрав професію далеку від священицького покликання, закінчивши будівельний технікум, а потім інститут, працював виконробом, інженером і старшим інженером на будовах Києва. Тоді ж настає цілком закономірна зміна у його житті, коли він обере духовну стезю, вступить до Московської духовної семінарії, закінчить її та Московську духовну академію, служитиме кліриком у Курській єпархії. У квітні 1979 року він був пострижений у чернецтво з ім’ям Антонія, на честь преподобного Антонія Печерського. Власне, ставши ченцем, владика Антоній і пов’язує свою долю священика з Поділлям, служачи у тоді ще єдиній Вінницькій єпархії, куди входила і Хмельниччина, стає ігуменом, висвячується у сан архімандрита. Саме з тих часів його добре знає наш край та місто, яке по-особливому його оцінило, коли у 1989-1991 роках він був настоятелем Свято-Покровського кафедрального собору, кот-рий, власне, і споруджувався під його керівництвом, невдовзі стає благочинним округу і секретарем Хмельницького єпархіального управління.
Були у ті непрості часи у владики Антонія свої шукання істини, проте він незмінно залишався зі своєю паствою і церквою, відродженню якої на Поділлі та Україні присвятив своє життя. З червня 1993 року він — єпископ, а згодом і архієпископ Хмельницький і Шепетівський, у березні 2007 року возведений у митрополичий сан. Відомі і богословські набутки владики, адже він захистив богословську дисертацію.
Та все ж, зрозуміло, що цих скупих біографічних фактів недостатньо, аби оцінити той великий вклад у справу відродження православ’я у нашім краї, який здійснив владика Антоній — чоловік мудрий, поміркований, але твердий і послідовний у своїх духовних починаннях. А їх у нього насправді безліч у нашій області, адже будівництво тут чи не кожного православного храму у свій час не лише благословив він своїм перстом, але й діяльно допомагав у їх спорудженні.
Добре відомий православній пастві Поділля і справжній, непозірний український патріотизм владики Антонія, який завжди сіє зерна глибокої духовності у наші душі. Розуміємо, що нинішня біографічна віха у його житті — то більше данина уваги позацерковним мирським традиціям, бо і сам він відмовився від пропонованих йому торжеств з цієї нагоди. Але обійти цю дату в його житті вже ми, миряни, вочевидь не можемо, а тому прийміть, владико, найщиріші вітання до вашого ювілею. Здоров’я вам, щастя, Божої благодаті і многая літа!
Журналісти “Проскурова” та наші численні читачі