Цього року Олександру Відоменку виповнилося 80 років. Редакція газети “Проскурів”, колеги-педагоги, друзі журналіста вітають ювіляра і Президентського стипендіата з ювілеєм і визнанням держави. З роси і води вам, довгих і щасливих літ.
Цього року Олександру Відоменку виповнилося 80 років. Редакція газети “Проскурів”, колеги-педагоги, друзі журналіста вітають ювіляра і Президентського стипендіата з ювілеєм і визнанням держави. З роси і води вам, довгих і щасливих літ.
Село Моринці, що на Черкащині, відоме всьому світові як місце народження Тараса Шевченка. Звідси пішли у світ і великі художники Іван Кулик, Микола Лихошва, Віктор Зоркін. Ця земля подарувала Україні відомих вчених, державних мужів, ряд творчої інтелігенції. Тут прожив дитячі і юнацькі роки рідний брат Тараса Григоровича — Йосип, тут народились і зростали його діти, онуки, правнуки. Тут 7 липня 1931 року народився Олександр Відоменко, праправнучатий племінник Тараса Шевченка, у Моринцях закінчив семирічку, мріяв вчитися далі, та без паспорта куди подітись хлопчині з того прекрасного, проклятого села?
Шлях підказав старший брат, Валерій: “Подавай документи до технікуму, а там видно буде!..” Що таке рибне господарство, юний Сашко знав хіба що за набігами на колгоспний зариблений ставок. Та вступ до технікуму давав довідку, що пред’явник не втік з села, а законно відпущений з радянської панщини.
Так, у 1949 році Відоменко став учнем Шевченківського рибного технікуму, довідку обміняв на “молоткастий, серпастий радянський паспорт”, отримав кваліфікацію гідротехніка, ще й три обов’язкових роки відпрацював у системі організації водного господарства, лише після цього подав документи на навчання до Одеського держуніверситету ім. Іллі Мечнікова на біологічний факультет.
Здавалося, ніщо не віщувало, що в душі дрімає талант дослідника, літературознавця, журналіста. Закінчивши університет, він знову повернувся у рідні Моринці, вчителював, директорував, вчив дітей хімічних формул. І… читав, читав, читав, розпитував, досліджував. І не хімію, а історію свого краю, України, свого славного роду. З часом перебрався на Хмельниччину і три десятки років викладав в торгово-економічному технікумі.
За роки педагогічної роботи мав лише дві проблеми. Перша — його змусили викладати російською, друга — Київське видавництво відмовилося видавати написаний ним підручник “Аналітична хімія” для технікумів. Хоча існуючі посібники не витримували жодної критики.
Чому? Лише з часом зрозумів… Нарешті зрозумів! Підручник написано не державною мовою! Але для автора, який вклав у працю роки життя, це була особиста трагедія. Хоча ця спроба наукової творчості не минула марно. Підготовка наукової праці навчила концентруватись на головному: шукати, досліджувати, аналізувати, і хоч творча праця була спочатку хобі, з часом перетворилася на дослідницьку, роботу, якій знайшов застосування.
З дитинства Олександра Андрониковича цікавив життєвий і творчий шлях Тараса Шевченка, Миколи Гоголя, Олександра Пушкіна, Льва Толстого, інших письменників, та його дослідження і розвідки абсолютно не співпадали з радянською оцінкою їхньої творчості.
Потреба сказати правду не давала спокою і спонукала у 1996 році видрукувати першу літературну розвідку “Сумна та радісна Шевченкіана”, у якій чи не вперше в українській літературознавчій літературі дано альтернативні відомості про його релігійні, інтернаціоналістичні погляди, про соціальний стан його предків, які були далеко не бідаками. Книжка була видана накладом 1500 примірників і розповсюджувалася Київським письменницьким магазином “Сяйво”.
Критика не помітила провінційного дослідника, лише газета “Молодь України” через кілька років надрукувала без будь-якого аналізу розділ з цієї книги, а саме: “Шевченкова хата і школа”. Ось цей вирваний з контексту розділ і викликав обурення у черкаських соціалістів-комуністів, їх газета “Земля Черкаська” розкритикувала саме цей розділ, не знаючи всього твору: “Праправнук виселяє Тараса Шевченка з батьківської хати”. Черкаські борці за світле майбутнє ще й досі вірять, що малюнок Тараса Григоровича “Селянська хата” насправді є хатою батьків Шевченка! Проте згодом було багато позитивних публікацій у тих виданнях, де з книгою познайомилися детально.
Олександр Відоменко всі свої літературознавчі роботи присвятив дослідженню творчої спадщини видатних письменників, про що свідчать назви його книг: “Сумна та радісна Шевченкіана”, “Оплаканий та зраджений”, “Тарас Шевченко і родина Енгельгардтів”, “Збагнімо вищий “Заповіт”, “Нащадок восьми гетьманів”, “Микола Гоголь”.
Досліджуючи життєвий і творчий шлях видатного російського письменника Льва Толстого, Олександр Андроникович зумів відкрити його українські корені, про що свого часу писала письменницька газета “Літературна Україна”, публікуючи нарис О.Відоменка “Українські корені Льва Толстого”.
У наполегливих і тривалих пошуках авторові вдалося встановити генеалогічний зв’язок видатного українського російськомовного письменника Миколи Гоголя із вісьмома гетьманами України та російським царем Петром І, що в подальшому матиме вплив на розвиток українського та російського гоголезнавства. Це підтверджено ще одним твором О.Відоменка “Микола Гоголь — гетьманський та княжий нащадок”. На робочому столі дослідника рукопис третьої книги про М.Гоголя, яка буде називатися “Одержимий”.
Книги видаються не так часто, тому окремі розвідки, нариси, есе Олександр Відоменко друкує у періодиці. Нещодавно альманах “Автограф” опублікував його повідомлення “Перший Кобзар”.
Ювіляр сповнений творчих сил, наснаги і бажання якомога більше розповісти нащадкам. Якось до нього звернулися спадкоємці Віри Степаненко-Кирпотенко, яка була онукою лісничого в маєтностях Енгельгардтів і якій довелось тривалий час жити у будинку пана. Вона зробила десятки малюнків з самого палацу і околиць, які ніколи не публікувались, бо авторка побоювалася свого шляхетного походження. Документи з малюнками потрапили до Олександра Андрониковича, який підготував і видав їх окремим альбомом “У покоях Енгельгардтів”.
Свій ювілей дослідник зустрічає за робочим столом, пише для журналів і газет, працює над повістю, сповнений творчих пошуків. І доля усміхається йому: щоразу він радує нас новими відкриттями та знахідками.
Шевченкіана поповнилася десятками нових розвідок, Великий Кобзар стає ближчим до нас завдяки своєму правнучатому племінникові. А хто з більшою любов’ю і шаною розповість нам правду?
Євген Семенюк