Час змінювати стереотипи, що Хмельницький славиться лише хорошим ринковим торгом. У нього є велика душа, багата історично, культурно, щороку вона молодіє, оновлюється. Найкраще віддзеркалюють душу міста наші театри. Відрадно, що їх кількість зростає, кожен з них вносить свою лепту у культуру краю, країни, міцніє по-своєму. Одним із наймолодших у Хмельницькому є молодіжний театр “Територія”. Неординарністю, свіжістю поглядів на життя потроху завойовують глядача його актори. Одним із активістів, які заснували цей прихисток творчих молодечих ідей, став режисер театру Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ. Він охоче поділився тонкощами “територійського” мистецтва з читачами нашої газети, розповівши й про власні творчі стежки.
Час змінювати стереотипи, що Хмельницький славиться лише хорошим ринковим торгом. У нього є велика душа, багата історично, культурно, щороку вона молодіє, оновлюється. Найкраще віддзеркалюють душу міста наші театри. Відрадно, що їх кількість зростає, кожен з них вносить свою лепту у культуру краю, країни, міцніє по-своєму. Одним із наймолодших у Хмельницькому є молодіжний театр “Територія”. Неординарністю, свіжістю поглядів на життя потроху завойовують глядача його актори. Одним із активістів, які заснували цей прихисток творчих молодечих ідей, став режисер театру Дмитро ЛЕВИЦЬКИЙ. Він охоче поділився тонкощами “територійського” мистецтва з читачами нашої газети, розповівши й про власні творчі стежки.
— Дмитре, почнемо з розтаємничення твоєї творчої особистості. Як визрів до режисури?
— Театр мене вабив давно. Здобувши освіту філолога, хотілося розвиватися творчо як актор, режисер. У Хмельницькому я навчався у театральній студії при культурному центрі імені М.Реріха, там набув перших творчих навиків. Завжди цікавився театральними процесами в Україні і світі. На жаль, вітчизняний театр, на мою думку, нагадує примітивну шароварщину. Мені ж хотілося пізнати мистецтво сцени глибше. Тому вирішив поїхати навчатися до Москви, де нині одна з найкращих театральних шкіл у світі. Щоб розвинути свій акторсько-режисерський хист, обрав школу драматичного мистецтва імені Анатолія Васильєва — легендарної постаті на театральному полотні світу, нині він мешкає у Франції. Навчався у лабораторії Бориса Юхананова, цей молодий московський режисер займається телебаченням, кіно і театром. Кажу щиро, його наука дуже цікава.
— Чим тебе так підкупила московська школа?
— Найперше, тим, що, крім певних режисерсько-акторських технік, там багато навчають філософії, розумінню світових принципів, які частково ми відтворюємо на сцені. Філософію нам викладав європейський викладач, котрий заклав розуміння того, що є актуальним для сучасного суспільства. Навчаючись у Москві, я зрозумів, що творча особистість повинна розвиватися, найперше, за потягами власного інтересу. Потрібно розуміти: якщо берешся за роботу, яка не цікава тобі, вона не буде цікавити інших.
— Чому не залишився працювати у Москві, там велика конкуренція?
— І це також. У столиці Росії мені дали певний імпульс, який я продовжую в Україні, Хмельницькому зокрема. Тут є більше можливостей для самореалізації, адже ніша нового, незалежного… — актуального мистецтва ще не заповнена.
— Розкажи, будь ласка, про свою “Територію”.
— Разом з товаришами-одно-думцями ми створили театр у 2009 році. “Територія” існує за принципом: мистецтво заради мистецтва. Ми не намагаємося робити наші постановки конвеєрно, багато часу присвячуємо самопізнанню, до постановок визріваємо природно. За два роки існування ми підготували філософську постановку “Сни”, її бачили не лише хмельничани. У нас є багато відеоробіт, які ширяться Інтернетом.
— Як почувається “Територія” на фоні інших театрів міста?
— Ми товаришуємо з деякими акторами театру “Дзеркало Всесвіту”, де також багато молоді. Але порівнювати нас не слід, ми два різні за стилем і принципами мистецтва колективи.
— Розкажіть про ваш нещодавній проект про Миньковецьку державу. За цю тему бралися чимало режисерів і не тільки у нашому місті. Як висвітлили її ви?
— Цю роботу ми створювали спільно з поляками, які зацікавилися постаттю графа Мархоцького. У нього було своє бачення релігії. Зокрема, він цікаво проводив обряди родючості і погребіння. Останній проводився на кладовищі за участю членів братства поховання, які носили чорні костюми з черепами. Цей обряд ми і відтворили у своєму відео. Наші актори співали на кладовищі, все було досить цікаво й реалістично.
— “Територія” живе гастрольним життям?
— Звичайно, ми їздимо на різні фестивалі театрального мистецтва у Львів, Тернопіль, Кам’янець-Подільський… Так, брали участь у фестивалі “Драбина”, де, крім українських, представляли і закордонні спектаклі. Під час гастролей і себе показуємо, і навчаємося на здобутках інших. Ширимо своє мистецтво не лише гастролюючи, співпрацюємо з київським театральним порталом Театр.com.ua. Це єдине в Україні гідне Інтернет-видання, що займається театрознавством. Маємо власний Ін-тернет-сайт [email protected].
— Роботи яких українських режисерів тобі цікаві?
— Влада Троїцького, він — завжди у творчому пошуку, займається театральним проектом “Дах”. Частково мені подобається Дмитро Богомазов, який працює у театрі “Вільна сцена” у Києві.
— Ви запрошуєте молодих творчих особистостей до нашого міста?
— Так, наші зустрічі відбуваються у монотеатрі “Кут”, де живе “Територія”. Часом нам затісно у “Куті”, хоча з його директором Володимиром Смотрителем товаришуємо. Але поки вибороти власного приміщення для культурних зустрічей не вдалося.
— Твоя режисура формується лише у театрі “Територія”?
— Ні, я ще працюю з зовсім юними акторами у приватній театральній школі “Гармонія”. Там ми розвиваємо акторські здібності дітей під час гри, ставимо відомі казки по-новому. Ще маю кілька спільних проектів з Хмельницьким національним університетом, працюю у благодійному центрі “Тхія”. Уся наша робота спрямована на те, щоб виховати нове, незалежне у поглядах, творче покоління, яке не боїться висловлювати свою думку.
— Що нині стоїть першим у твоїх творчих планах?
— Готуємо з театром “Територія” нову постановку “Чим твоя мама заробляє на життя?”. Ця вистава створена на основі 20 інтерв’ю, які ми провели серед молоді. Досить цікаві відповіді зіграємо на сцені. Постановку плануємо показати незабаром у монотеатрі “Кут”.
— Дякую за розмову.
Ірина САЛІЙ