Днями в нашому місті було урочисто перерізано червону стрічку ще одного спортивного залу — Центру традиційного карате “Пересвєт”. Як довго спортсмени чекали на цю подію та як зміниться їх життя з появою власного дому, ми поцікавилися у президента обласного осередку з цього виду спорту, заслуженого майстра спорту та заслуженого тренера Володимира Пучі.
Днями в нашому місті було урочисто перерізано червону стрічку ще одного спортивного залу — Центру традиційного карате “Пересвєт”. Як довго спортсмени чекали на цю подію та як зміниться їх життя з появою власного дому, ми поцікавилися у президента обласного осередку з цього виду спорту, заслуженого майстра спорту та заслуженого тренера Володимира Пучі.
— Володимире Івановичу, мрії таки збуваються?
— Про цей день ми марили більше 20 років — відтоді, коли традиційне карате тільки-но зародилося в нашому місті. За цей час довелося багато поневірятися і тренуватися в умовах, далеких до нормальних: займалися в орендованих спортивних залах, підвалах, на вулиці під відкритим небом і навіть на дахах багатоповерхівок. Головне, що в нас було бажання працювати і ми знаходили можливість реалізовувати свої мрії. Тому весь цей час проводили дуже клопітку спортивну і виховну роботу. Вона і принесла свої плоди, серед яких і поява цього сучасного, такого омріяного центру.
— Хто доклав зусиль, аби “Пересвєт” відчинив свої двері?
— Міська влада виділила приміщення, ремонт якого ми зробили спільними зусиллями громади. Свої фінансові внески вклали батьки, підприємці, депутати міської ради, навіть наші колишні вихованці, які вже стали дорослими, але не забувають про те, що їх об’єднувало. Чесно кажучи, я й не сподівався, що нам вдасться виконати роботу в такому обсязі. Думали про мінімум: хоча б ремонт залу, а тут вдалося майже цілий центр облаштувати. Ще потрібно доробити роздягальні — окремо для дівчат та хлопців, а також прикрасити фасад. Будівля зовні має бути такою ж привабливою і затишною, як і всередині. Втілення проекту в життя коштувало нам понад сто тисяч гривень!
— Якщо зважити, що все це робиться заради блага дітей, їхнього здоров’я й змістовного дозвілля, то сума не така вже й велика.
— Наразі в центрі займаються більше двох сотень дітей, а також дорослі. Сподіваємося, що з відкриттям свого залу в нас з’явиться багато нових облич, пожвавиться інтерес до цього бойового мистецтва. Батьки в мене дуже часто цікавляться, чи може їх чадо займатися карате. Це все одно, що запитати, чи може моя дитина їсти. Кожна людина прагне і здатна навчитися себе захистити. Щодо віку, то в секцію ми приймаємо з п’яти-шести років, хоча, загалом, якихось вікових рамок немає. Ми не робимо акценту на спорті, адже карате — це, перш за все, культура взаємовідносин між людьми, тому головне завдання інструкторів та їх учнів — прагнути ідеального виховання.
— Тим не менше, ви можете похизуватись і неабиякими спортивними результатами.
— Календарна сітка виїздів на змагання в нас дуже насичена: континентальна та світова першості, кубки Європи та світу, між якими ще є міжнародні турніри. Окрім них, маємо кілька обов’язкових внутрішньоукраїнських стартів. У рідному Хмельницькому двічі на рік також проводимо дитячо-юнацькі чемпіонати. Влітку обов’язково виїжджаємо в літні табори в Карпати. Маємо заслужених майстрів спорту, майстрів спорту та претендентів на це звання.
— Карате — не олімпійський вид спорту. Чи хотілося б увійти до олімпійської сім’ї?
— Олімпізація — це, зрозуміло, інший розмах та престиж, а також, на жаль, не завжди позитивний вплив на той чи інший вид спорту. Наприклад, заради видовищності можуть коригуватися правила, прийоми тощо. Для мене, як для людини, яка дуже цінує і поважає столітні традиції мистецтва карате, — це було б не надто приємно. Це головна причина, через яку я не належу до фанатів олімпізації, хоча і не з числа тих, хто є її противником.
Ольга Цимбалюк
Фото Дмитра Свідерського