У кожної людини своє призначення по життю — як розпорядиться Господь. А головне — як з ним справиться сама людина, реалізуючи закладений Богом потенціал і виховані батьками життєві принципи. Щастить у цьому не всім, але кому це вдається, той є щасливою людиною. Однак кожен щастя розуміє по-своєму.
У кожної людини своє призначення по життю — як розпорядиться Господь. А головне — як з ним справиться сама людина, реалізуючи закладений Богом потенціал і виховані батьками життєві принципи. Щастить у цьому не всім, але кому це вдається, той є щасливою людиною. Однак кожен щастя розуміє по-своєму.
Для Наталі Бухти, викладачки Хмельницької музичної школи №1, де вона керує відділенням хорового співу, щастя — це дитячий спів, нею дбайливо поставлений і вихований. Так розпорядився Всевишній, що дівчинка з села Нагірянка, що на Чортківщині у Тернопіллі, почала відчувати чарівність музики ще змалечку. І тяжіння до нього. Батьки цей потяг оцінили одразу і направили дівчину до музичної школи у райцентр. У Чортків вона діставалася майже щодня, опановуючи ази музичної грамоти та крихке дзеркало людської душі — скрипку. В шкільних класах проявилися й вокальні дані — родинний дарунок нащадці одвічних традицій народного співу. З ним вона і продовжила музичну освіту в Рівненському інституті культури на факультеті хорового диригування. Це вже був свідомий вибір майбутньої професії.
На початку 1980-х дипломований хоровий диригент Наталя Бухта розпочала трудовий шлях професійного музиканта у Хмельницькій обласній філармонії — вокалістом хору ансамблю “Подолянка”. Відтоді й сама стала подолянкою по життю. А було це артистичне життя далеко не простим: постійні гастролі вперемішку з репетиціями. Молода, вже одружена жінка прагнула дещо іншого — сімейного затишку, а також, як творча особистість, — своєї справи. Господь розпорядився і тут: чоловік, Микола Бухта, працював поруч у “Подолянці”, а в тодішньому ХТІПО утворився хор академічного співу. З ним Наталя (вже Василівна!) пізнала всі муки та радощі творчого життя, віддаючи йому сповна душу і серце. Досить швидко прийшло заслужене визнання і хору, і його керівника, які стали частими гостями популярної тоді телепрограми “Сонячні кларнети”. Але прийшов час робити черговий життєвий вибір.
Наприкінці тих же 1980-х у дитячих музичних школах почали відкриватися хорові відділення, у високих кабінетах керівництва культурою нарешті зрозуміли важливість і роль академічного співу як фундаменту загальної школи вокалу. Відкрилося таке відділення і в музичній школі №1 обласного центру. Працювати з дітьми — це надзвичайно складний і водночас вдячний процес, який потребує абсолютної віддачі й відданості. Адже з цієї глини власними руками виліплюєш майбутнє диво, прищеплюючи йому любов до прекрасного світу музики і виховуючи відчуття краси, добра та милосердя. Так розуміла цей процес Наталя Бухта. Розривати на дві половини себе вона не змогла, звикши до останку віддаватись чомусь одному. З інститутським хором довелося розлучитися — зі сльозами на очах — своїх і хористів. Донині щиро шкодує, що той хор не зберігся після неї, не продовжив її справу. Картає себе в душі за зроблений вибір…
Але Господь для своїх обранців хибних доріг не обирає, на новому місці повністю розкрився талант Наталі Бухти як педагога і вихователя. Починати в музичній школі, вже знаній своїми традиціями, довелося з нуля, доводячи всім, насамперед батькам учнів, необхідність навчання академічному співу. А це — народна пісня, класична і духовна музика. Доводила іншим і… вчилася сама.
Якось Наталя Василівна почула зовсім новий хоровий дитячий спів, не звичний, дзвінкий, крикливий, піонерський, а з м’якішою кантиленою, надзвичайно привабливий. Так співав хор з Єкатеринбурга, яким керував Ємельянов. І вона помчала туди — засвоювати нові для себе методики з колективної постановки голосу. Цей новий голос дитячого хору одразу високо оцінило музичне середовище: перемоги і почесні відзнаки найпрестижніших всеукраїнських та міжнародних фестивалів і конкурсів стали доброю традицією хору, який самі діти назвали “Подільські солов’ї”. Особлива нагорода хмельницьких “соловейків” — висока честь проводити відкриті уроки в Національній музичній академії України імені П.Чайковського.
У місті утворився за ці роки свій відданий слухач хору “Подільські солов’ї”. На його традиційних звітних концертах немає де яблуку впасти. Особливо під час виступів на честь ювілейних дат Леонтовича — безцінного скарбу українського народу, як його називає Наталя Бухта. Діти натхненно, з високою любов’ю і бажанням працюють над його творами. Для цих концертів з двох відділень, де “подільські солов’ї” співають без музичного супроводу, акапело та їх репетицій, філармонія безкоштовно надає зал уже багато років. “Вдячна колишньому директору філармонії Анатолію Горпинчуку та нинішньому — Олександру Драгану за розуміння і любов до нашого хору”, — каже Наталя Бухта. Справжні митці завжди розуміють справжнє мистецтво і допомагають один одному.
Лауреат обласної премії імені Владислава Заремби і міської премії імені Богдана Хмельницького Наталя Бухта за 22 роки роботи в музичній школі виховала вже не одну тисячу своїх учнів. Чимало їх працює нині в професійних колективах, викладає в закладах музичної освіти або просто залишається вірними високому мистецтву, народній культурі та духовності — “солов’ями” у житті. Їхня наставниця ніколи не ганялася за модою телевізійних шоу з нескінченними миттєвими “зірками”, які забуваються, не встигнувши оволодіти навіть азами співу. “Фабрики зірок” музична школа №1 не засновуватиме, тут навчають співати без мікрофонної фальші: красиво, дзвінко, для душі та серця — на все життя.
Сьогодні вихователька “подільських солов’їв” відзначає свій знаковий життєвий ювілей. Побажаємо ж Наталі Бухті нових удач на обраній благородній ниві, невичерпного натхнення і життєвих перемог її вихованцям.
Володимир Разуваєв
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО