Мабуть, немає такої людини, яка б не любила музику. Різняться лише смаки: в одних захопленням є класика, в інших — твори сучасних композиторів. А для Сергія РАБІЙЧУКА — професійного диригента двох хмельницьких оркестрів — музика стала невід’ємною частиною душі, а не лише роботою.
Мабуть, немає такої людини, яка б не любила музику. Різняться лише смаки: в одних захопленням є класика, в інших — твори сучасних композиторів. А для Сергія РАБІЙЧУКА — професійного диригента двох хмельницьких оркестрів — музика стала невід’ємною частиною душі, а не лише роботою.
— Сергію, перша частина вашої мистецької кар’єри належить армії.
— У 1989 році я закінчив факультет військових диригентів і проходив службу на важкому авіаносному крейсері Північного флоту. Згодом — в дев’ятому полку Національної гвардії України. Дев’ять років віддав Хмельницькій ракетній дивізії, а останній рік моєї служби був у військово-музичному управлінні Генерального штабу. В званні підполковника я звільнився й почав працювати в Хмельницькому обласному симфонічному оркестрі.
— І з того часу ви завжди диригуєте одразу двома колективами.
— Так складається, що дійсно у мене постійно є два колективи. Я працював певний час з Хмельницьким муніципальним оркестром, а п’ять років тому перейшов у естрадний оркестр управління УМВС України в Хмельницькій області.
— Мабуть, не так просто працювати одразу з двома колективами, адже у кожного своя специфіка?
— Робота диригента, як і музиканта, полягає в постійній наполегливій праці. Це репетиції, концерти і знову репетиції, концерти… Оцінка моєї роботи — якість звучання оркестру.
— Вас знають в Україні, як хорошого аранжувальника.
— Це те, без чого я не уявляю себе взагалі. Понад 400 творів написано для духового, естрадного та симфонічного оркестрів. Виконував різні замовлення, наприклад, для Франції, для столичних телешоу — “Зірка плюс зірка”, “Народна зірка” тощо. Київські колеги, які знають мої можливості, часто передоручають мені таку роботу.
— Які ваші останні роботи?
— Для свого оркестру я написав аранжування на пісні “Моя земля” композитора Осадчого та “Верба” Едуарда Ханка.
— З міліцейським оркестром ви не раз бували на різних мистецьких форумах і в Україні, і за кордоном.
— Кожна така поїздка — це можливість не тільки показати свій виконавський рівень, а й шліфувати мистецьку майстерність, розширювати свій репертуар. Торік, скажімо, ми разом з ансамблем “Поділля” (керівник Сергій Педан), були запрошені у Францію на Міжнародний фестиваль військової музики. Ми мали великий концерт в Експоцентрі міста Гарбі, брали участь у шоу на стадіоні, який вмістив понад 15 тисяч глядачів. Оркестр відпрацював флеш-концерти на різних відкритих майданчиках міста.
— В липні цього року міліцейський оркестр Хмельниччини побував на фестивалі військових оркестрів в місті Лодзь (Польща). Які враження привезли додому?
— Якнайяскравіші! Адже у нас була можливість виступити на одній сцені з високопрофесійними польськими військовими оркестрами на найпрестижнішому з музичних підмостків — перед торгово-розважальним центром мануфактури. Мали два відділення концерту по 40 хвилин. Крім джазових стандартів, виконували українські естрадні пісні. А ввечері традиційно був флеш-концерт і ми грали чотири музичні твори. Публіка сприймала нас дуже щиро. Жителі Лодзя добре розуміються на мистецтві, адже їх місто є своєрідним центром польського кінематографа. Тут постійно проходять джазові фестивалі та кінофестивалі. На нагородженні поліцейських, оскільки фестиваль був приурочений святу поліцейської академії, були присутні заступник головного коменданта Польщі, воєвода та президент міста. Від Хмельниччини в складі делегації було керівництво УМВС області. Програмою свята була передбачена також хода оркестрів від площі до комендатури.
— У вас, як диригента, є якась заповітна мрія?
— Досконалості меж немає. А тому постійне бажання, аби оркестр звучав ще краще. Для цього треба вирішити одну проблему — мати професійного звукооператора.
— Мабуть, не зовсім етично питати професійного митця, яку музику він любить, і все ж?
— З сучасних вітчизняних рок-груп мені більше всього подобається “Океан Ельзи”, а серед українських виконавців — Таїсія Повалій, Тарас Петриненко і наша молода хмельницька співачка Міла Нітіч.
— Чи пробували ви писати свою музику?
— Я дуже критично ставлюсь до своїх можливостей і вважаю, що не маю права писати так званий “ширпотреб”, коли є такі світові зразки висококласної музики, шедеври світового мистецтва. Аранжування ж, яким я займаюся, це — 90 відсотків композиторської праці. Те, що я роблю з музичними творами, порівняв би з вагітністю. Задумом треба завагітніти, потім виносити його й врешті-решт народити твір.
— Виходить, у вашій голові постійно звучить музика?
— Музика звучить навколо нас постійно. Треба лише вміти слухати її…
Вікторія СТАНДРІЙЧУК
P.S. Редакція газети “Проскурів” щиро вітає Сергія Рабійчука з високою нагородою — присвоєнням звання “Заслужений артист України” і зичить митцю міцного здоров’я, довголіття, а також нових мистецьких надбань.