Значимою для міста подією став міжнародний фестиваль мономистецтв “Відлуння”, який, стартувавши 24 серпня, пройшов на підмостках кращих сцен міста. За підтримки Міністерства культури України та активної організаційної потуги Хмельницького міського монотеатру “Кут” цьогорічний фестиваль став одним із кращих за всі роки його проведення. Потішити (бо представлений матеріал скомпонований з непростих для сприйняття сюжетів) смаки театралів приїхали представники України, Росії, Німеччини, Франції, Литви, Киргизстану, Ізраїлю, Естонії, Польщі.
Значимою для міста подією став міжнародний фестиваль мономистецтв “Відлуння”, який, стартувавши 24 серпня, пройшов на підмостках кращих сцен міста. За підтримки Міністерства культури України та активної організаційної потуги Хмельницького міського монотеатру “Кут” цьогорічний фестиваль став одним із кращих за всі роки його проведення. Потішити (бо представлений матеріал скомпонований з непростих для сприйняття сюжетів) смаки театралів приїхали представники України, Росії, Німеччини, Франції, Литви, Киргизстану, Ізраїлю, Естонії, Польщі.
Акторські сповіді розпочалися виставою за Петером Туріні “Ну, нарешті” (на фото). Чоловіка у відчаї зіграв актор із Харкова Сергій Москаленко. “Зараз я дорахую до тисячі і покінчу життя самогубством. Раз, два, три,…”, — розпочинає монолог головний герой. На натягнутій струні між бажанням померти і бажанням просто “опинитися в іншому місті” — змінити своє життя проходить уся вистава. Вистава не приваблювала вибуховістю, сплеском емоцій, пафосом. Брала за живе відверта, дещо меланхолійна, сумбурна гра актора. Його монолог, звернений до залу, був справжнім відносно реально існуючих проблем у житті і того, як людина їх переживає. Справжності виставі додавало не тільки вміння передати ідею словесно, але й тілесно. Конвульсії, масне налякане обличчя, спітніла сорочка, яка недбало прилипала до грудей чоловіка на грані смертельного пострілу, змушували зал співчувати, замислюватися над вирішенням його проблем. Що ж привело людину у розквіті сил до передсмертного відліку часу?! Причину кожен глядач ловив іншу. Спочатку герой проклинав свою професію журналіста, яка вимагає втручання у думку інших і часом змушує губити свою, спонукає до нічого не вартих роздумів, які відволікають від реального життя. А що було для героя реальним життям?! Дружина, якій зраджував з коханкою, називаючи їх однаковими пестливими словами і гублячись в роздвоєності почуттів? Але виявляється, ні та, ні інша не були в його серці так глибоко, як жінка, яку він ніколи не мав, якій через брак впевненості не сказав відверто про почуття і тому втратив її. Біль головного героя не кричав зі сцени, гірше — він гнив у своїй думці.
Непростою, спроектованою на переживання не дорослої людини, а дівчини-підлітка, вихованки дитячого будинку, була друга вистава фестивалю “Наталчина мрія”. Дівчинка, обділена увагою батьків, з викривленими поняттями реальності, яку “ніхто ніколи не любив”, довірливо віддається виру пристрасті до журналіста. Останній змушує її повірити у справжність своїх почуттів, втирається в довіру, щоб описати її життя у своїй черговій статті. Дівчинку Наталю виставили на глум. Після такого вчинку разом з подругами вона чинять розправу над коханою журналіста. Не так зраду чоловіка з іншою, як зраду мрії одружитися з коханим, мати гарну весільну сукню і жити, як всі, не пробачає героїня. Нецензурною лайкою, старою зношеною одежиною Наталі привабила російська акторка Марина Карцева, переконала у справжності подій на сцені.
Цьогорічне “Відлуння” позначене лаконічністю сценічних атрибутів. Так, на більшості вистав не було зайвих декорацій, уся увага зосереджується на монолозі актора, що й підтверджує професіоналізм мономистецтва.
Виструнченою, без зайвих акторських рухів і декорацій була і вистава “Достоєвський-питання”, з якою приїхав білоруський актор Валерій Шушкевич. Тут хочеться віддати честь глибині, а її треба слухати у тиші вимкненого світла театру, а не аналізувати на папері.
Чекала публіка “Відлуння” і на приїзд німецького театру “Русская сцена”. Виставу “Сповідь маски” поставила режисерка Інна Соколова-Гордон за романом відомого японського письменника Юліо Місимі. Герой постановки повертається після подорожуючого життя додому, його переслідують згадки, скоєні зради власного Я, через це він вчиняє самогубство.
Кожна вистава змушувала публіку мислити і спонукала до проекції сценічного дійства на власне життя. Цьогорічний фестиваль, складений з творчості маститих акторів світу, довів, що в кожному куточку планети людина однаково, а інколи й одночасно щаслива і нещасна.
Складну напругу сцени артистам розбавили розваги, вони у нашому краї відчули себе справжніми туристами. Так, усіх учасників “Відлуння” чекала подорож до Кам’янця-Подільського, дехто з них завітав і на фестиваль лицарських боїв у Меджибожі. На території фортеці, під деревом з бутер-бродом зі справжнього українського сала та чарчиною горілки, як кажуть, застукали на гарячому естонського актора Отта Степпа: “На “Відлунні” ми грали виставу “Ром та горілка” про молодого чоловіка, який п’ять днів поспіль пив і це закінчилося для нього лихом. Але трагікомедію ми залишили на сцені, крім театру, хотілося побачити і край, куди закинули нас гастролі. Поїздивши Кам’янцем, ми дісталися до мальовничого Меджибожа. Зізнаюся, у нас в країні я не бачив схожих фестивалів. Недалечко від міста, в якому я живу, відтворюють історичні баталії короля Карла ХІІ. Це видовище теж вражаюче, але не таке масштабне, як у Меджибожі. Раніше, коли відвідував Україну, був лише у Києві. Я й гадки не мав, що стільки гарного є не лише у столиці. Припали до душі не тільки феєричність фестивалю у древній фортеці, а й сувеніри, які тут продають. Наш режисер придбав своїй дружині гарне намисто в українському стилі”.
Нагадаємо, що розпочалося “Відлуння” у день святкування Незалежності України, коли у нашому місті вирували ярмарки із національним строєм, сувенірами… “Я з радістю пройшлася повз прилавки і розглянула красиві українські вироби з дерева, дуже сподобалися вишиванки”, — каже акторка з Киргизстану Толногай-Кулаїм Каніметова.
Відпочивали актори у місцевому готелі “Енеїда”, одноголосно кажуть, що годували і розважали їх гарно. А от підзаробити на таких гастролях не вдалося, єдналися не заради грошей, а заради культури.
Тож неоціненна заслуга директора монотеатру “Кут” Володимира Смотрителя в тому, що попри усі фінансові кризи у місті спромоглися гідно провести фестиваль міжнародного масштабу, не зраджуючи високій меті й призначенню “Відлуння”.
Ірина САЛІЙ
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО