Як відомо, історія не має умовних відмінків і з того, що колись відбувалося, скажімо, з нашим народом, можна хіба що вчитися. Та здається, ми цю просту і зрозумілу істину постійно забуваємо. Он днями офіційний Кремль ще раз нагадав нам про неї, заявивши, що його “Газпром” стає одноосібним власником білоруської газо-транспортної магістралі, а взамін на це нібито знизить ціну на газ для цієї “братської республіки”. Так там і досі офіційно називають цю нібито суверенну державу, народ якої, як заявив недавно лідер Росії Володимир Путін, може приєднатися до Росії, як і Південна Осетія, звичайно ж, шляхом референдуму…
Як відомо, історія не має умовних відмінків і з того, що колись відбувалося, скажімо, з нашим народом, можна хіба що вчитися. Та здається, ми цю просту і зрозумілу істину постійно забуваємо. Он днями офіційний Кремль ще раз нагадав нам про неї, заявивши, що його “Газпром” стає одноосібним власником білоруської газо-транспортної магістралі, а взамін на це нібито знизить ціну на газ для цієї “братської республіки”. Так там і досі офіційно називають цю нібито суверенну державу, народ якої, як заявив недавно лідер Росії Володимир Путін, може приєднатися до Росії, як і Південна Осетія, звичайно ж, шляхом референдуму…
Чому наголошую на білоруській темі? — запитаєте. А ви хіба не бачите, який нині сценарій готує офіційна Москва для України і чи не про це хіба йдеться, коли там вже відверто претендують на українську газо-транспортну магістраль? Бо навіщо Кремлю вигадувати якісь обхідні шляхи для транспортування своїх енергоносіїв, які вони переправляють у Європу, коли з допомогою політичного й економічного тиску на офіційний Київ можна надурняк заволодіти цією нашою стратегічною власністю? Якщо хтось у цьому сумнівається досі, то згадайте, яку “дулю з маком” показав Кремль нашій не лише лояльній до нього, але й відверто проросійській владі за Харківські угоди, за усі лизоблюдські гуманітарно-політичні жертви і приниження.
Чергова ідеологічна провокація Кремля, а як інакше її охрестити, — пропозиція Президента Росії Дмитра Медведєва офіційному Києву спільно з росіянами святкувати наступного року, не більше, не менше, а 1150-річчя заснування російської державності, тобто вигаданої ще у другій половині ХІХ століття російським царем Олександром ІІ псевдоісторичної дати, яка нібито знаменує прихід чи то до Новгорода, чи до Ладоги варязької ватаги на чолі з князем Рюриком. Нинішню Москву аж ніяк не турбує, що ця сумнівна історична подія відбувалася через чотири століття після того, як Київ вже існував, що, якщо і відбулася, то сталася на околиці києворуської держави і що на той час на більшості території сучасної Росії навіть натяку на росіян не було, що, зрештою, руські царі від Івана ІІІ до Івана ІV Грозного за століття для населення Новгородської республіки влаштували справжній етноцид…
У такий спосіб сучасна російська політична еліта задовольняє свої імперські потенції, нагадуючи повсякчас, і в історичній ретроспективі також, що Москва сльозам не вірить і завжди відкусить або з’їсть те, що погано лежить. Хоча не здивуйтеся, якщо наші владні достойники візьмуть активну участь у цих торжествах, а серед нашого брата-історика знайдуться науковці табачниківського розливу, які обґрунтують первородність цього імперського російського міфу. А чому й ні? Адже все можна продати — і газо-транспортну магістраль, і власну територію, і, коли треба, історію власного народу, якщо не усвідомлювати первинність у державній політиці власного національного інтересу. І це нині, напередодні 20-річчя нашої Незалежності, найбільше турбує. Хоч зрозуміло і те, що не лише з боку північного сусіда йдуть до нас загрози та виклики, проте звідти — найсерйозніші та найнебезпечніші. Найгірше те, що на відміну від більшості громадян нашої країни, які ці процеси розуміють, про що, зрештою, свідчать і найповажніші соцопитування, її владна еліта залишається, м’яко кажучи, не на висоті, маємо тут суцільну кризу, якщо не катастрофу, з цією елітою. І вочевидь найперше через те, що земля наша, історія, культура, добробут власного народу у сприйнятті влади залишається чимось другорядним, чужим, тим, що надається лише до торгу, примітивного користування, бо не їх це сутність й природнє середовище співжиття з нами. А чому ми приводимо чужу до нас владу? — це вже питання до нас самих і не шукайте на нього відповіді у “норманській теорії” походження нашої державності від закликання варягів…