Я ні разу раніше не була на врученні погонів курсантам-першокурсникам, як, до речі, й на навчальному полігоні, де зазвичай це відбувається. Тож, чесно кажучи, з радістю прийняла пропозицію побувати на першому святі молодих курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького.
Я ні разу раніше не була на врученні погонів курсантам-першокурсникам, як, до речі, й на навчальному полігоні, де зазвичай це відбувається. Тож, чесно кажучи, з радістю прийняла пропозицію побувати на першому святі молодих курсантів Національної академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького.
Cкупчення машин і людей біля пропускного пункту. Але шлагбаум піднімається тільки для службового транспорту. А збуджені та схвильовані батьки (за номерними знаками машин можна пізнати всю географію України!) поки що залишаються за кілька сотень метрів від території, де проходитиме свято. Тим часом тут ідуть останні приготування. Курсанти вишикувані на плацу. Їх новенька форма трохи різниться від тієї, яку носять старшокурсники. Юні обличчя серйозні й урочисті — їх можна зрозуміти: хочеться виступити якнайкраще, аби не осоромитись перед батьками. Цікаво, як далися їм перші стройові навчання, адже часу для підготовки було зовсім обмаль?.. Сонце припікає. І мій погляд від зосереджених юних облич чомусь одразу чіпляється за їх ноги в коротких чоботах: мабуть, їм спекотно? Безглузде запитання, а весь час крутиться в голові. Впевнена, що й мами, як зустрінуться, запитають те саме. А ще обов’язково поцікавляться чи не голодні, чи не стомлені, чи не образив хто? Переконана: тисяча запитань буде, як вони тут?
Зрештою, схвильовані батьки з’являються на території навчально-тренувального полігону і свято розпочинається. На тому ж таки плацу кілька столів, на яких купками лежать новенькі зелені погони. Команда дана — і юні курсанти, карбуючи крок, підходять, аби їх отримати. Потиск руки командира — і знову в стрій. А тут руки колег швидко роблять свою справу — за кілька секунд погони вже на плечах (на фото). 203 курсанти — такий цьогорічний набір в академію, зокрема 31 дівчина, з яких сім після контрактної служби.
Протоієрей Хмельницької єпархії УПЦ МП отець Олександр проводить обряд освячення. А потім проходить вздовж натовпу рідних і теж щедро кропить їх свяченою водою, зичачи терпіння і мудрості. З вітальним словом до учасників свята звертається заступник ректора академії з навчального процесу, полковник Ігор Томків: “Шановні батьки, благословіть своїх дітей, додайте їм упевненості в собі! Сподіваюсь, що курсанти правильно вибрали своє призначення в житті”. Від імені щасливих батьків вітальні слова мовив полковник юстиції Валерій Кухар. Як юрист, він наголосив на обов’язках, які з’явились у вчорашніх вступників одразу після зарахування їх в академію. Найперше — це сумлінно оволодіти майбутнім фахом та чесно служити рідній Україні, оберігаючи її кордони. З вуст протоієрея Олександра Дацюка прозвучала істина: зусилля кожного та Боже благословення допомагають в усіх добрих справах, в тому числі в обороні Батьківщини. А першокурсник Максим Моргун запевнив, що набір курсантів 2011 року підтримає та примножить традиції Національної академії Держприкордонслужби. “Молодець. Так тримати!” — хотілося сказати 17-річному юнаку, попереду в якого чотири роки навчання і все життя нелегкої й відповідальної прикордонної служби. Думаю, він ще всього не усвідомив…
Коли урочиста частина закінчилась, курсантам дозволили розійтись і зустрітись з рідними. А ще дозволили перевзути кросівки. Для рідних того дня спеціально відчинили двері гуртожитку та їдальні, аби вони могли познайомитись з курсантським побутом. “Не перегодуйте курсантів! Не залишайте їм продуктів, які швидко псуються, бо умов для зберігання немає”, — настійливо просив командир. Чоловічій частині курсантського набору дозволили провести час з батьками на території навчально-курсового полігону і вони одразу розбрелися по всій території, благо, лавочок достатньо. Зрештою, багато хто з задоволенням присів на зелений трав’яний килимок, у затінку дерев.
“У нас багато курсантів з сімейних династій військових”, — вириває мене з полону роздумів підполковник Андрій Панасюк. Сім’я Воробйових, з якою вдається познайомитись, Олександр Олександрович та Алла Афанасівна, прийшла привітати сина Дмитра (на фото), який вибрав правознавчий факультет. Чи ж мав бути у їх сина інший вибір, коли в роду діди та прадіди військові? “Я, чесно кажучи, — каже мама, — була проти того, аби Діма став прикордонником. Сама достатньо поїздила по гарнізонах з чоловіком, але син настояв. Йому подобається служба. Чоловіча половина рідних його теж підтримала…” “Не шкодуєш, що став прикордонником?” — запитую у хлопця, тільки-но він підходить до рідних. “Нітрохи”, — у відповідь.
А дівчат-прикордонниць (на фото) для зустрічей з рідними автобус відвозить до академії. Спілкуємось. Люда Приступа — родом з Волині, була солдатом контрактної служби Львівського прикордонного загону. Служила кухарем у роті матеріального забезпечення. На її життєвий вибір вплинув, зізналася, батько Анатолій Сергійович, нині пенсіонер, а в минулому працівник міліції. Яні Вощаній, родом з Одеси, як виявилося, батько — нині пенсіонер Збройних Сил України, теж допоміг у виборі майбутньої професії. Дівчина служила за контрактом в Одеському прикордонному загоні ВПС “Одеса — аеропорт”. На якусь мить пробую уявити свою доньку на місці цих дівчат і, чесно кажучи, не можу. Зрештою, донька вибрала свій шлях самостійно, проявивши твердість у характері, хоч я й намагалася втручатись. У цих дівчаток теж, найперше, має бути твердий характер, адже вони не злякались труднощів, вибравши професію військового. “У моєї дочки — ще той характер! — зізналась мама однієї з курсанток. — Вона залишила третій курс столичного аграрного вузу і вступила сюди. Проміняла цивільну професію на військову…”
Яким би довгим не був літній день, все ж має закінчитись. Як і перше курсантське свято. Що чекає юних зеленоберетників? Насамперед, серйозне оволодіння навиками професії. І хоч є особливий пафос у цих словах, від правди нікуди не дінешся — свої кордони Батьківщина доручить захищати їм. А поки що отримано курсантські погони — щасливого навчання, курсанти!
Вікторія СТАНДРІЙЧУК