Все, зрештою, у справі Юлії Тимошенко стає на свої місця: її взяття під варту вже є фактом не лише у цьому фарсовому судовому процесі над нею, але й реальністю нашого суспільно-політичного життя, до якої сама Юлія Володимирівна була, здається, готова з першого дня цього лжесудилища. І якщо нині міжнародна спільнота загалом досить оперативно відгукується на цей кричущий факт політичної розправи над лідером опозиції в Україні, мене ж, зізнаюся, більше турбує те, як власне ми самі відреагуємо на подібний жорсткий сценарій у перебігу не стільки цього процесу, як ускладнення самої ситуації в країні, нове керівництво якої, з усього видно, таки не відає, що творить, зайшовши, по суті, і у справі з Тимошенко, і у спробі змінити політичний курс країни у глухий кут. І це при тому, що, здається, його вже не розуміють у Кремлі, з яким ця влада звіряє чи не кожен свій політичний крок. Заява МЗС Росії на арешт Ти-мошенко і наголос на тому, що газові угоди, які вона підписувала у січні 2009-го, відповідали законодавству обох держав, тут більш ніж показова, хоча мотивацію такої позиції і Путіна, і Медведєва цілком можна зрозуміти: у Росії на носі президентські вибори, а їх офіційний Київ, хоч і не називаючи вголос, бачить “падєльніками” українського екс-прем’єра у цій справі.
А може, справді Віктор Янукович саме такі наголоси наважується ставити? — запитає прихильник нової влади, перетворившись раптом у радикального українського патріота, який вирішив відстоювати національні економічні інтереси за будь-яку ціну, не дивлячись навіть на помахування пальцем з Москви? Чи, може, “принциповість” замовників цього процесу дещо іншої природи, бо при розв’язанні газового конфлікту у січні 2009-го Тимошенко не лише рятувала Україну і Європу від замерзання, а насправді наступила на руки тим олігархічним кланам, які одержували суперприбутки від російського газу? До речі, сподіваюся, ви пам’ятаєте, що Україна ще спроможна до 40% своєї газової потреби забезпечувати з власних родовищ і саме Тимошенко цей вітчизняний газ спрямувала чітко на нашу комуналку та споживацькі потреби державного сектора економіки.
Тож як би не розгорталися події після її взяття під варту, мене найбільше цікавить, як відреагує на це наша країна, наші громадяни, наша опозиція? Чи зуміють бодай об’єднатися залишки її здорових сил у так званому державницькому середовищі, що нині дезінтегроване до краю? Саме тут, у парадигмі зміцнення демократичних сил, нині знаходиться, як на мене, ключ, який відчиняє перспективи для поступу нашої країни на шляху до демократії.
А нині просто смішно від спроб уже МЗС України знаходити якісь аргументи для пояснення в світі арешту Тимошенко, від того, як уже Янукович відсторонюється від цього рішення Печерського суду. Не той це випадок, як і не той це метод впливу на суспільну думку, адже у всій цій історії з судовим процесом над Тимошенко видно подвійні стандарти, зокрема, й щодо розуміння новою владою того, у чому вона вбачає загрозу національним інтересам країни. Сидів би, скажімо, нині за ґратами, а не їздив би вільно по закордонах екс-президент Леонід Кучма, як основний замовник вбивства журналіста Георгія Гонгадзе, а разом з цим “парився” на нарах його співучасник у цій справі Володимир Литвин, дивишся, і з’явилася б якась довіра до нової влади у суспільстві, а так маємо неправедне судилище над лідером опозиційних сил, які, щоправда, нині знаходяться у стані деморалізації і які знову береться витягувати з політичної анемії Тимошенко, не дивлячись на те, що ця історія нагадує політичний ремейк десятирічної давності, через який уже пройшла колись країна…