Весільний обряд здавна був одним із найважливіших етапів людського життя. От і тепер кожна пара мріє про те, аби їхнє весілля стало яскравою та неповторною подією, яка б запам’яталася назавжди. Український процес одруження особливо колоритний, корінням сягає далеко в історію. Але з плином століть традиції дещо змінились. Які вони тепер у Хмельницькому, скільки коштує сучасне весілля та чи багато молодят обміняються обручками у пору весільного буму, читайте далі.
Весільний обряд здавна був одним із найважливіших етапів людського життя. От і тепер кожна пара мріє про те, аби їхнє весілля стало яскравою та неповторною подією, яка б запам’яталася назавжди. Український процес одруження особливо колоритний, корінням сягає далеко в історію. Але з плином століть традиції дещо змінились. Які вони тепер у Хмельницькому, скільки коштує сучасне весілля та чи багато молодят обміняються обручками у пору весільного буму, читайте далі.
Існує вислів: “Традиція — це та частина нашого минулого, якій ми допомагаємо перебратися в майбутнє”. Дійсно, кохання у шлюбі найважливіше, але традиції весільного обряду теж забувати не слід. У наш час на них немало вплинули сучасні глобалізаційні процеси, традиції почали втрачати народну ідентичність. Українське весілля до ХІХ століття було справжньою урочистою драмою, що супроводжувалася музикою, співами, танцями, іграми, набуваючи характеру масового свята. В радянський період елементи народності намагались повністю замінити офіціозом: на противагу традиційному вінчанню з’явилися Палаци урочистих подій, де молодята мали юридично зафіксувати свій шлюб. Обов’язковим стало відвідання з покладанням квітів пам’ятних місць: монументів слави, центральних вулиць та будинку місцевої адміністрації; від грузинів взяли традицію запрошувати на весілля тамаду, аби той веселив гостей… Таких нововведень годі й злічити.
Сучасне весілля називають поєднанням радянських та християнських традицій, адже молода сім’я народжується не тільки в РАЦСі, а й на небесах. Зростає кількість вінчань, як один із проявів відродження духовності. Пожвавлюється інтерес до традиційної весільної обрядовості і як наслідок — збільшується число бажаючих справляти традиційне українське весілля.
Заступник начальника відділу державної реєстрації актів цивільного стану у місті Хмельницькому міськ-районного управління юстиції Тетяна Доброріз працює у відділі з 1990 року. “Минають роки, а у весільних обрядах постійно з’являється щось нове, — каже Тетяна Володимирівна. — Якщо 20 років тому існував стабільний радянський процес одруження, де неможливо було щось змінити, то сьогодні обряд суто індивідуальний. Тепер намагаєшся сценарій урочистої державної реєстрації шлюбу підлаштувати для кожної окремої пари, дібрати відповідні слова, які було б приємно чути аудиторії, а не просто вальс Мендельсона та загальні весільні побажання про кохання. Приємно зазначити, що сьогодні на весіллях присутній елемент народності: наречені вбираються у плахти, весільні віночки, чоловіки — у вишиті сорочки. Виглядає гарно та естетично. Більше того — буває, що у народних троях не лише молодята, а й їхні гості”, — розповідає Тетяна Володимирівна. Колись для українців вишиванка була як щоденним, так і святковим вбранням, її вишивали власноруч, вкладаючи в орнаменти таємничі символи. У радянські часи вишиванка була частково заборонена, а із проголошенням української незалежності отримала мало не культову роль. Тому одруження у народному одязі — не лише честь, а й шана традиціям.
Важко говорити про певну весільну моду, адже кожній молодій парі хочеться, аби їхнє весілля було особливим і найкращим. Прикметними особливостями сучасності є ускладнення організації весіль. Мігрувала до нас нова тенденція: свято повністю влаштовують спеціальні фірми або ж івент-компанії (від англ. event “подія”). Нерідко вони відповідають за все: починаючи від запрошення гостей до підбору кольору квітів. А всі деталі чітко прописуються та узгоджуються з молодими в контракті. Звичайно, все залежить від розмаху весілля: буде це виїзна церемонія на борті лайнера чи скромне свято в колі родини. Однак про загальне правило не забувають ніколи: ретельне планування витрат понад усе. Як вчинити: збирати гроші самотужки, просити у батьків або ж брати кредит у банку — неодмінно вирішує пара. Про родзинку свята піклуються не в останню чергу. Сьогодні в Хмельницькому мало кого здивуєш весільним феєрверком, прикрашеними стільчиками чи картками на столах з порядком розсадження гостей. А от лімузин, випускання голубів і фонтан із шоколаду чи шампанського — поки що фішка. Тому перед тим, як викласти не одну тисячу іноземної валюти за неповторне весілля, радимо молодій парі зазирнути в гаманець і добряче зважити потреби з можливостями.
Після Петрівського посту знову набирає обертів гучний весільний сезон. Другу половину літа жартома називають весільним бумом, адже на липень-серпень припадає найбільша кількість весіль. Саме в цей період число шлюбів значно більше за показник зимово-весняного сезону. Тетяна Доброріз надала статистику одружень, яка свідчить про те, що порівняно з минулим роком кількість шлюбів зросла. Станом на 1 липня їх нараховано 859, що на 59 більше, ніж за півріччя 2010 року. Збільшилась і кількість урочистих державних реєстрацій, їх цього півріччя 404. Найчастіше вік наречених — 21-25 років, саме тоді молоді й активні хмельничани наважуються юридично оформити свої стосунки. На серйозний крок зважилась і наймолодша пара міста: нареченому — 18 років, нареченій — 16. Подають приклад іншим, кохають і одружуються також люди старшого віку. Найстаршому нареченому — 78 років, його обраниці — 73. Отож вік коханню не на заваді.
Зросла кількість шлюбів хмельничан, які є громадянами України, з іноземцями. Цього півріччя іноземних шлюбів нараховано 40, з них 19 з громадянами далекого зарубіжжя та 21 з громадянами країн СНД. “Пари, в яких один із партнерів — іноземець, з великою повагою ставляться до українських традицій, — розповідає Тетяна Володимирівна. — Церемонії урочистих державних реєстрацій проводимо з дотриманням усіх традицій, аби представники інших країн змогли зрозуміти й відчути українські звичаї, стати до них ближчими. Наречена, яка після одруження виїздить за кордон, обов’язково забирає з собою весільний вишитий рушник. До нього кожна жінка, дружина ставитиметься з великою повагою, адже рушник нагадуватиме про Батьківщину, Подільський край”.
Весільна церемонія, надягання обручок, біла фата, з’єднання рук, свічки, “Гірко!” — все це назавжди залишиться в пам’яті подружньої пари, нової сім’ї як найкращий, найсвітліший день їхнього життя. Але буде це свято фінансово безболісне чи обтяжливе, з дотриманням народних традицій чи без, влітку чи взимку — вирішувати лише молодятам, які прийняли важливе рішення їхнього життя — стати чоловіком та дружиною.
Юлія БЕЛКОТ