З 1 липня українськi абiтурiєнти розпочали подавати документи на вступ до вищих навчальних закладiв. “Проскурів” намагався з’ясувати, чому українська молодь останніми роками так активно залишає Батьківщину заради навчання за кордоном, зокрема, у сусідній Польщі.
З 1 липня українськi абiтурiєнти розпочали подавати документи на вступ до вищих навчальних закладiв. “Проскурів” намагався з’ясувати, чому українська молодь останніми роками так активно залишає Батьківщину заради навчання за кордоном, зокрема, у сусідній Польщі.
Не виняток і хмельничани. З кожним роком відсоток випускників нашого міста, які відмовляються навчатись в Україні, збільшується. Основний мотив для тих, хто вступив на державну форму навчання в Європі, — це дешевше й перспективніше.
Ні для кого, мабуть, не є секретом, що багато хмельницьких абітурієнтів, як загалом і українських, вступають на навчання у виші Польщі. Сусідня країна нічого проти такої ініціативи не висуває, проте не обходиться й без обов’язкової умови — польського походження та його документного засвідчення. Хоча сам вступний процес до вишу проходить тут набагато швидше, аніж в Україні, до нього попри це потрібно сумлінно готуватися. Вступні іспити приймають у польському консульстві у Львові, їх зазвичай три: іспит з польської мови та ще двох профільних предметів. Коли усі страхи позаду й рішення комісії схвальне, український випускник може гордо заявити, що він тепер polski student!
Звичайно, не все так просто й прозоро. Для того, аби фортуна була на твоєму боці, абітурієнту світить не один рік наполегливої підготовки, вивчення (для когось удосконалення) польської мови та тих предметів, які є профільними для обраної спеціальності. Та й не завжди викохані мрії втілюються в реальність. Як свідчить саме життя, чим більше бажаючих, тим більше тих, хто зазнає невдачі. Аналогія й у нашому випадку: з кожним роком до вступу у Польщу готується все більше випускників українських шкіл, проте кількість місць в тамтешніх університетах збільшується зовсім не за тією прогресією або ж взагалі залишається незмінною. Як зізналися самі абітурієнти, їх кількість цього року мало не в два-три рази перевищує ту, яка була минулоріч. Що ж керує молодими людьми, які вирішили вступати на навчання до Польщі, та чия доля, по суті, була в зоні ризику й переживань? Дізнаємось безпосередньо з їх слів.
Маргарита Кушнір, випускниця Хмельницького колегіуму №16, студентка Ягелонського університету:
— Ідея вивчати мову і вступати до польського ВНЗ з’явилася набагато раніше, ніж втілилась у життя. А чом би й ні? Маючи польське походження й відповідні документи, які це засвідчують, гріх було б не спробувати зробити початковий крок до Європи. Я вже закінчила перший курс Ягелонського університету у Кракові за напрямом “міжнародна економіка”. До цього рік навчалася на зерувці — підготовчому курсі для іноземних студентів. За цей час я осягнула великий обсяг знань, адаптувалася до польського середовища, остаточно визначилась із вибором університету. Крім того, у мене з’явилось багато друзів, а це, погодьтесь, дуже важливо для того, хто фактично сам на сам у чужій країні. Як потім з’ясувалося, на зерувці щороку навчається дуже багато молоді з-за кордону, в тому числі й з України. Я була приємно здивована, що саме в Кракові серед студентів багато хмельничан. Впевнена, що після навчання в Польщі отримаю можливість працювати за фахом в Європі з гідною зарплатнею. Не сперечатимусь, в українських освітніх закладах є можливість одержати нічим не гірші знання та практичні навички. Але що стосується матеріально-технічної бази, то я багато втратила б. Суттєва різниця між нашими країнами полягає в самому процесі навчання. В Ягелонському університеті він повністю комп’ютеризований: лекції супроводжуються слайдами з короткими тезами та ілюстраціями. Кожен студент може отримати слайди на свій e-mail, якщо в тому є потреба. Щодо самостійної підготовки, то студенти необмежено користуються бібліотекою, де пошук книги на полицях чи дати її повернення користувачем — справа хвилини й кількох кнопок на клавіатурі. Відмінностей насправді дуже багато і відчуваєш їх одразу.
Анастасія Захарчук, випускниця ЗОШ №1, студентка Вроцлавського університету:
— Моя мама — чиста полячка і мені дуже хотілося пізнати культуру народу, частинкою якого я є. Зараз навчаюся на першому курсі Вроцлавського університету за спеціальністю “європеїстика”. До цього — рік навчання на зерувці. Навчаючись у Польщі, студент отримує дійсно те, на що заслуговує. Тут абсолютно не важливо, хто твої батьки та який сімейний бюджет. Ставлення викладачів справедливе, що рідко зустрінеш в Україні. Тим паче, іноземних і польських студентів не розділяють на окремі табори — вимоги до всіх однакові. Я одна іноземка в групі й спочатку відчувала, що чимось відрізняюсь від інших. Але таке відчуття з часом зникло, адже це вдалося використати на свою користь: інте- рес до моєї особи досі залишається великим. Загалом поляки ставляться до українців по-братньому, але в кожній спільноті трапляються винятки.
Леонід Зембицький, випускник ЗОШ №20:
— Я за національністю поляк і польську мову знаю з дитинства. Ідею вступу до польського вищого навчального закладу порадив батько: мовляв, дід був великим патріотом Польщі. Мене це схвилювало, а згодом я усвідомив: якщо мої предки колись виїхали до України, то тепер я через покоління повертаюсь на їх Батьківщину. Тому відчуття, що їхатиму до “чужої країни” не було, так само, як і альтернативи вступу до українського ВНЗ. Цьогоріч я вступив на підготовчий курс до університету Марії Кюрі-Склодовської, що в Любліні, на історичний факультет. Перспектива навчання для мене — в одержанні гарної європейської освіти, а згодом і роботи. В Україні я цього не отримав би, оскільки вважаю обрану мною галузь корумпованою. В цьому, на мою думку, і полягає найсуттєвіша різниця між навчанням в обох країнах. Корупція у вишах Польщі відсутня.
Дарина Цабак, ЗОШ №1:
— Я почала займатись на курсах польської мови абсолютно без попередньої думки про майбутнє навчання за кордоном. А тепер неначе витягнула щасливий білет — вступила до польського вузу без екзаменів, адже перемогла на Всеукраїнській олімпіаді з польської мови та літератури. Автоматично вступила одразу на перший курс до Варшавського університету на факультет польської філології. Школу я закінчила із золотою медаллю, ЗНО написала мінімум на 190 балів з кожного предмета, тому сумніватися немає сенсу, як склалася б моя подальша доля на Україні. Я не хвилююся з приводу мого навчання. Не сподобається в Польщі — поїду до Німеччини чи ще кудись. А не сподобалося б в Україні — тут і залишилася б. Навіть такий факультет, як філологія, дасть мені безліч можливостей роботи в Польщі. У нас же я працювала б хіба що вчителькою. Полякам дають можливості для самореалізації, а в українців їх, на жаль, забирають.
Отож, перед тим, як обрати місце навчання, потрібно добре замислитись і справедливо зважити свої сили. Що дає іноземцеві навчання за кордоном, кожен дізнається по-своєму. Для одних рожеві мрії так і залишаться гарною ілюзією, а для інших відкриється світ великих можливостей. У цьому першу роль грають людський фактор та вміння ефективно використати шанс, подарований долею. А от про те, чому молоді люди так скептично ставляться до української системи освіти, варто задуматись як урядовцям, так і кожному громадянину зокрема, аби українці пишалися тим, що навчаються та працюють у рідній країні.
Юлія БЕЛКОТ