Спершу про деякі деталі цієї конфліктної ситуації, які чомусь опинилися “поза кадром” публікацій про неї, що з’явилися вже у кількох обласних часописах. Мабуть, завдяки їм дійшло вже до того, що історія з “боротьбою” за став у селі Масівці Хмельницького району стала унаочненням нібито кричущої несправедливості у проведенні земельної реформи в країні на нещодавньому “круглому столі” з цих питань: мовляв, ось що нас чекає, якщо наші ставки, земля будуть продані у руки приватників, місцевих олігархів, які туди нікому ступити не дозволять, не те, що скупатися…
Спершу про деякі деталі цієї конфліктної ситуації, які чомусь опинилися “поза кадром” публікацій про неї, що з’явилися вже у кількох обласних часописах. Мабуть, завдяки їм дійшло вже до того, що історія з “боротьбою” за став у селі Масівці Хмельницького району стала унаочненням нібито кричущої несправедливості у проведенні земельної реформи в країні на нещодавньому “круглому столі” з цих питань: мовляв, ось що нас чекає, якщо наші ставки, земля будуть продані у руки приватників, місцевих олігархів, які туди нікому ступити не дозволять, не те, що скупатися…
Власне те, що новий орендатор ставу у селі Масівці, а це ТОВ “Хмельницька універсальна компанія”, почав тут господарювати і по-своєму, і по-новому, чи не найбільше збурило емоції, вочевидь, не стільки самих масівчан, як людину без певного роду заняття, місцевого жителя Віктора Новіцького, котрий незаконно користувався ставками, та його симпатиків, серед яких, як переконують факти, чомусь опинився і місцевий сільський голова Микола Комарніцький.
Цікава деталь, пан Новіцький — у минулому міліціонер, а ще, виявляється, наш колега, бо володіє посвідченням кореспондента газети, яка хоч і не виходить нині, але дала йому право, як журналістові (!), придбати вогнепальну зброю з гумовими кулями, якою він нещодавно “захищав” своє право на цей став, погрожуючи працівникам згаданої компанії, і навіть вистрілив для їх остраху кілька разів. Словом, все тут, як на війні.
Президент “Хмельницької універсальної компанії” Олексій Телега, на якого нині спрямована критика опонентів, проти якого формується негативна громадська думка, небезпідставно вважає, що всі звинувачення на його адресу надумані і йдуть, найперше, від конкурента Новіцького та сільського голови.
“На моє переконання, — зауважив Олексій Телега у розмові з нашим кореспондентом, — ми прийшли у Масівці з потрібним і для села проектом розвитку овочівництва, садівництва на ще вчора запущених землях. Є в цьому проекті місце і для розвитку рибництва на згаданій водоймі, яку плануємо використовувати насамперед для поливу своїх овочевих плантацій і відпочинок на якій для масівчан ніхто не збирався забороняти. Звинувачення на нашу адресу з цього приводу — це вже вияв якоїсь хворобливої фантазії цих людей, у яких, думаю, вже давно слід запитати про те, чому держава, село не отримували жодних надходжень від кипучої підприємницької діяльності того ж Новіцького на двох водоймах, які він незаконно тут нібито орендував. Адже цей чоловік вже три роки експлуатує ці водойми, поставив будиночок, бере гроші за риболовлю, хоча як підприємець, наскільки знаємо, ніде не зареєстрований. До речі, з його ініціативи тут частенько відбувались усілякі гульбища, не дбав він і про благоустрій цієї території, адже звідти наші працівники вивезли кілька машин пляшок та сміття. Не менше мене дивує й позиція Масівецького сільського голови Миколи Комарніцького, який всіляко підтримує пана Новіцького і навіть пішов на створення, на нашу думку, фіктивного комунального підприємства “Масівці”, яке нібито буде займатися тут розвитком рибництва. Що заважало йому це робити раніше і чому так нераціонально використовується став у самому селі? До речі, на сході села, який був ініційований сільським головою і на який, наскільки знаю, зібралися зо три десятки “своїх” або дезінформованих людей, Новіцький чомусь висловив бажання про передачу ставка в оренду цьому підприємству, “забувши” про декларовані ним напередодні власні затрати у цей став. Словом, маємо очевидні, як на мене, факти фіктивного створення і цього комунального підприємства, і незаконних спроб з боку цих людей орендувати цю водойму, яку роками нещадно експлуатували. До честі районної влади, там зуміли об’єктивно проаналізувати ситуацію і вирішили підтримати наш інвестиційний проект, який, без сумніву, дасть віддачу вже у найближчий час. Зрештою, наша компанія надто дорожить своїм іміджем, щоб порушувати свої зобов’язання перед селом та районом”.
До речі, на згаданому сході села про це говорив масівчанам і заступник голови райдержадміністрації Іван Васильчук, зауваживши, що “Хмельницька універсальна компанія” є реальним партнером для села у вирішенні його проблем, чого, видно, не міг сказати про колишніх орендарів цього ставка. Адже новий інвестор, судячи з його перших кроків, прийшов сюди як справжній господар і вже сьогодні вирішив допомогти з ремонтом садочка та школи у селі.
Ми також попросили прокоментувати цю ситуацію голову Хмельницької райради Катерину Андрійчук, яка зауважила: “Переконана, що цей конфлікт не має під собою жодних законних підстав. Вважаю прихід у Масівці такого інвестора, як “Хмельницька універсальна компанія”, позитивним прикладом, адже у села з’явився надійний партнер, який, до речі, вже нині на 70% формує бюджет села. Здавалося б, саме цей факт мав би стати основним аргументом для тих, хто в селі нині творить з інвесторів образ ворога. А ще я дуже скептично сприймаю все те, що відбувалося на сільському сході у Масівцях, який важко визнати правочинним, адже два-три десятки його учасників не можуть вирішувати цих питань. Сільському ж голові радила б шукати компроміси та порозуміння з керівництвом компанії, якщо, звичайно, він керується у своїх діях інтересами села…”
Слушні думки, якщо, звичайно, подібні аргументи можуть зрозуміти Масівецький сільський голова та його “група підтримки”. І цікаво, чи пробував сільський голова Комарніцький схилити до таких партнерських відносин ще когось з орендарів, того ж пана Новіцького? Навряд. Тоді чому нині саме від Миколи Адольфовича йде такий негатив на поважний у нашім краї колектив? І чому так сполошився дехто в селі, коли на цій запущеній землі біля згаданого ставка з’явилися попередження, що на цю територію в’їзд транспортом, вилов риби заборонено? Чому цих людей не боліла душа, коли ці землі були роками запущені? Чому вони так сполошилися, коли нові інвестори викорчували старий садок, аби включитись у загальнодержавну програму “Горіхи України”, та почали розвивати на орендованій землі овочівництво за зрошувальною технологією на відновлених угіддях. У них раптом пробудилося відчуття господаря? З якого дива і звідки вони планують брати інвестиції для розвитку села? Зрозуміло, що ламання старих стереотипів щодо ставлення до “нічийної” — колгоспної, сільрадівської землі у наших селах залишається ще на рівні “совкового” мислення за принципом: все тут радянське, все тут моє. Не виняток і Масівці, що є приміською зоною обласного центру, де найласішим шматочком сільрадівської землі були донедавна два згадані ставки — один у центрі села, а інший, який взяла в оренду “Хмельницька універсальна компанія”, — за селом, що підпорядкований Держкомводгоспу. Донедавна з цих ставків без особливих затрат і мали непоганий зиск так звані орендарі на кшталт Новіцького, навколо яких у селі з’явилась і своя “група підтримки”, в інтереси яких, на жаль, не входили такі поняття, як податкова дисципліна перед державою чи участь у розвитку соціальної інфраструктури села. Тож коли з’явився тут реальний інвестор, який захотів дати лад запущеній землі, садку і ставку, вони й закричали “пробі” й почали вигадувати для села чутки про загарбницькі цілі нібито “чужаків”, які на перевірку виявляються справжніми патріотами Масівець, на відміну від місцевих лжевболівальників за інтереси громади села.
Принагідно варто згадати про господарів водяних плес у нашім краї загалом, висловивши свою, можливо, для когось і суб’єктивну думку. Чи знають масівчани і наші читачі, що в області за останні півтора десятка літ проглядається тут цікава тенденція, адже ставки, як правило, опинились у руках колишніх міліціонерів, еменесників, держпосадовців, зрозуміло, з високих чинів, як, до прикладу, у тих же Масівцях. Звичайно, є тут і винятки, коли запущені озерно-ставкові плеса потрапляли підприємливим людям у вигляді паїв, а потім перетворювалися ними у “прибуткові” рибні господарства. Та загалом переважають якраз факти повсюдного орендування водних плес колишніми високопосадовцями, які певний час тримали на цей рибно-відпочинковий промисел мало не монополію. Та так, як бачимо на нашому прикладі, що навіть прихід у цей сектор агропрому таких потужних інвесторів, як “Хмельницька універсальна компанія”, досі залишається винятком з правил, хоча це вже тема для іншої розмови.
Чи вдасться нині стишити емоції у Масівцях навколо “ставкової війни”? Сподіваємося, що так, якщо сільська влада, насамперед в особі пана Комарніцького, усвідомить свою помилку й сяде за стіл переговорів з ТОВ “Хмельницька універсальна компанія”, хоч правове розв’язання цього конфлікту, якщо дійде до якихось юридичних дій з її боку, знаходиться у компетенції суду. Нам здається, що за останні тижні в Масівцях мали б зрозуміти суть цієї проблеми, яку аж ніяк не можна зводити до нереальної чутки про те, що хтось хоче заборонити купатися в цьому ставку. У даному випадку “купання” значно серйозніші. Адже за цим банальним, на перший погляд, конфліктом проглядаються проблеми більш серйозні, аби ними легковажити. І якщо “Хмельницька універсальна компанія” — не ефективний інвестор для цього конкретного села і, зауважимо, вітчизняний та наш місцевий інвестор, то який шлях реформування на селі нині пропагують ініціатори цього конфлікту? А може, справді і далі краще буде для Масівець, коли занепадатиме тут земля та згаданий став, що нібито є основною причиною у цьому штучному конфлікті, став, з якого матимуть зиск лише такі підприємливі люди, як пан Новіцький, а сільрада буде відстоювати їх інте-реси, а не місцевої громади?..
М.ШЕВЧУК
На фото: овочеві плантації; молодий горіховий сад у Масівцях; ставок, який інвестори використовують для поливу і на якому буде облаштована зона для купанняі відпочинку масівчан
Фото Дмитра Свідерського