Хмельницький муніципальний оркестр повернувся з закордонної поїздки — музичного фестивалю, що проходив у французькому місті Сомюр. Своїми враженнями ділиться керівник колективу Анатолій МИКОЛАЙЧУК.
Хмельницький муніципальний оркестр повернувся з закордонної поїздки — музичного фестивалю, що проходив у французькому місті Сомюр. Своїми враженнями ділиться керівник колективу Анатолій МИКОЛАЙЧУК.
— Анатолію Івановичу, це — не перша поїздка вашого колективу на такий фестиваль?
— Ми дійсно кілька років поспіль беремо участь у фестивалі, який проходить під егідою Міністерства оборони Франції. Нас приймали різні невеликі містечка — Гравелін, Тарба, тепер ось Сомюр.
— Із колективами яких країн виступали хмельничани?
— Так складається, що учасники фестивальних концертів не повторюються. Тож цього разу ми мали честь виступати з австрійськими, угорськими, чеськими, бельгійськими музикантами, а також однієї з країн Африки та, звичайно, господарями музичного свята — французами.
— Мабуть, цікаво не тільки себе показати, а й почути інших?
— Чим більше колектив виступає, тим краще він звучить. Бо репетиції — це одне, а виступ на сцені перед глядачами — зовсім інше. Звичайно, нам дуже хочеться, аби те, над чим ми працюємо, оцінив глядач. Але, якщо є час, із задоволенням слухаємо інших.
— Чи був для цього час?
— Відверто кажучи, вільного часу було зовсім мало, оскільки програма концертів була дуже щільною та насиченою.
— Які твори ви підготували для фестивалю?
— У репертуарі колективу достатньо розучених творів, аби не повторюватися. Тож на всіх майданчиках, де виступав муніципальний оркестр з Хмельницького, звучала різна музика: джаз, попурі, мініатюри, класика.
— А що передбачала програма фестивалю?
— Традиційно марш-паради містом та дефіле на відкритих майданчиках, зокрема на кінному манежі військової академії.
— Як зустрічала вас місцева публіка?
— Як завше, добре. Публіка дуже вихована, чемна і музикальна. Вона жваво реагує на виконання всіх музичних творів. Одразу видно, що люди щиро переймаються мистецтвом і від душі аплодують виконавцям.
— Де цього разу виступали з соціальними концертами?
— Оркестр разом з танцювальним колективом “Поділля” виступав у будинку для людей похилого віку, а також перед дітьми, які відпочивали в літньому таборі. Крім участі в обов’язкових виступах, наш колектив три дні мав сольні концерти. Ми працювали разом з солісткою Наталею Макаровою (колишня солістка Великого російського театру, яка проживає у Франції).
— А які враження залишило місто Сомюр взагалі?
— Франція — це країна, яку не можна не любити. Тут сучасність традиційно вживається зі старовиною, гарно доповнюючи одна одну. Те ж саме спостерігаємо і в Сомюрі — місті, що знаходиться в центрі Франції, поміж зелених долин та виноградників, місті, що вважається грибною столицею Франції, центром виноробства, батьківщиною Коко Шанель, а також відіграє важливу роль для французької армії. Тут є два навчальні заклади — школа бронетанкових військ та верхової їзди. Частини Сомюра зв’язані кам’яним мостом протяжністю понад 400 метрів. Старі квартали та замок знаходяться на правому березі Луари. Навколо старовинної площі височать добре відреставровані кам’яні та фахверкові будинки, а також церква св. Петра, в якій зберігаються гобелени ХVІ ст. Вузенькими вуличками майже 30-тисячного міста постійно гарцюють кінні вершники. Однією з цікавих історичних пам’яток є місцевий замок, що знаходиться на найвищому пагорбі і височить над містом. Він не раз переживав пишний розквіт та занепад. Довгий час його використовували як в’язницю, потім як казарму й арсенал. На початку ХХ століття замок реставрували і віддали під музеї. Перший — музей мистецтва, другий — музей історії коня. Тут можна побачити чудові гобелени, старовинні меблі та скульптури, чудову колекцію фаянсу та фарфору епохи бароко.
Оскільки Сомюр — центр виготовлення ігристих вин, то влітку тут завжди багато туристів. Вони відвідують численні винні погреби, вирубані в білому туфі, смакують натуральні вина, віддаючи належне професіоналізму місцевих виноробів. Вино — неодмінний атрибут щоденного французького столу, але все в міру. І все дуже культурно. Через те п’яних не побачиш ніде. Словом, у Францію хочеться повертатися знову і знову.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК