Двічі найсильніша людина планети Василь Вірастюк три роки тому зав’язав із професійним спортом. Однак повністю відійти від справ спортивних він не поспішає: продовжує бути президентом української ліги стронгменів, займається проведенням турнірів і пошуком нових атлетів. Але сьогодні ми поговорими з ним, як з байкером та ініціатором всеукраїнського мотопробігу “БайКрай”.
Двічі найсильніша людина планети Василь Вірастюк три роки тому зав’язав із професійним спортом. Однак повністю відійти від справ спортивних він не поспішає: продовжує бути президентом української ліги стронгменів, займається проведенням турнірів і пошуком нових атлетів. Але сьогодні ми поговорими з ним, як з байкером та ініціатором всеукраїнського мотопробігу “БайКрай”.
— Василю Ярославовичу, звідки ідея і чи важко було знайти підтримку серед байкерів?
— Мені доводиться багато подорожувати і бачити, що коїться на українських дорогах. Статистика з них, як із фронту: кожні 16 хвилин у нашій країні стається ДТП, кожних дві години в автопригоді гине людина. Від таких цифр стає дуже лячно і ми вирішили вчергове нагадати, що шанобливе ставлення учасників дорожнього руху один до одного та дотримання правил їзди вбережуть від неприємностей і навіть трагедій.
У мотопробіг, окрім мене, вирушили ще п’ятеро мотоциклістів та чотири особи, котрі супроводжують кавалькаду на автомобілях. За десять днів ми запланували відвідати 25 обласних центрів та здолати більше п’яти тисяч кілометрів, привертаючи увагу громадськості до проблем на дорогах.
— Одним із перших вашу ідею підтримав найвідоміший український байкер Ашот Сальвадор. Як давно ви знайомі?
— Доля нас звела на байкерському злеті “Тарасова гора”, засновником та організатором якого є Ашот. Сталося це чотири роки тому, коли я приєднався до байкерського руху. Відтоді ми підтримуємо дружні стосунки, які, як бачите, спонукають нас ще й до якихось спільних соціальних проектів. Взагалі серед нашої шістки Сальвадор найдосвідченіший мотоцикліст та знаний далекобійник, людина, яка наодинці на двоколісному залізному коні проїхала від Києва до Владивостока і назад 24 000 кілометрів.
— У мотопробізі на спідометрі у вас щодня додається від 400 до 600 кілометрів. І це при тому, що дорогою ви ще й зупиняєтеся в кількох обласних центрах, зустрічаєтеся з журналістами, шанувальниками, своїми колегами…
— Для байкерів подорожі — це життя, тому їдеться кайфово. Одна проблема — дуже погані дороги, через це сам напружений і мотоцикл на межі. Стосунки з автомобілістами загалом складалися непогані: культура водіїв приблизно однакова в усіх областях. Шлях спрощувало те, що ми їхали колоною, з супроводом і мигалками. Але повірте, коли ти на трасі сам, ситуація докорінно змінюється: більшість водіїв автівок агресивно і нахабно поводяться з власниками двоколісного транспорту, свідомо його ігнорують, підрізають, не вмикають повороти і т.д. В один із перших днів мотопробігу ми стали свідками наслідків такої кричущої нахабності: велосипедист потрапив під колеса легковика, водій якого втік з місяця пригоди.
— Чи сподобався прийом у нашому обласному центрі?
— Він став одним із тих міст, де громадськість та влада однаково гостинно відгукнулися на прохання нашої ініціативної групи. У Кам’янці-Подільському нас зустріли зо три десятки хмельницьких байкерів, які наступного дня розділили частину запланованого маршруту.
— Відтоді, як ви покинули професійний спорт, минуло три роки. Не тягне повернутись і встановити ще кілька рекордів?
— Вдосконалювати себе я продовжую щодня, працюючи в тренажерному залі по годині-півтори. Але про повернення до змагань й мови бути не може: здоров’я і старі травми не дозволять мені виступати на гідному рівні. Єдиний рекорд, на який ще можу піти, — це народження третьої дитини.
— Ваші синочки: восьмирічний Адам і трирічний Олег знають, що тато байкер?
— Звичайно, бо на мотоциклі я катаю їх постійно: Олег у мене з двох років на байку, Адам — із семи. Старшого саджу позаду себе, молодшого — попереду і разом насолоджуємося вітерцем.
Ольга Цимбалюк