У народі кажуть: якщо хочеш дізнатися про людину, наділи її владою і вона через деякий час розкриється сповна. У характері керівника поступово починають проявлятися твердість, рішучість, вимогливість, відповідальність, ці риси не завжди до вподоби підлеглим. Але співробітники, знайомі та друзі нового очільника управління культури Ірини Трунової сприймали їх як невід’ємні атрибути високої посади. Бо вона залишилася такою, як і була: приязною, доброзичливою, доступною у спілкуванні, готовою прийти у разі необхідності на допомогу, тим паче, що можливості для цього у неї, як і обов’язки, значно розширилися.
У народі кажуть: якщо хочеш дізнатися про людину, наділи її владою і вона через деякий час розкриється сповна. У характері керівника поступово починають проявлятися твердість, рішучість, вимогливість, відповідальність, ці риси не завжди до вподоби підлеглим. Але співробітники, знайомі та друзі нового очільника управління культури Ірини Трунової сприймали їх як невід’ємні атрибути високої посади. Бо вона залишилася такою, як і була: приязною, доброзичливою, доступною у спілкуванні, готовою прийти у разі необхідності на допомогу, тим паче, що можливості для цього у неї, як і обов’язки, значно розширилися.
З нашого досьє:
Ірина Миколаївна Трунова — корінна хмельничанка. Після закінчення школи №16 продовжила навчання у Рівненському інституті культури й, оволодівши фахом режисера, почала працювала в обласному науково-методичному центрі народної творчості та художньої самодіяльності. Тут здружилася з колишнім директором центру Тамарою Скородим, яка як добрий наставник, організатор, щедро передала молодій спеціалістці багатющий досвід роботи та вміння працювати з творчими людьми. Пізніше Ірина Миколаївна працювала в Національній академії Державної прикордонної служби України ім. Б.Хмельницького, а потім — в ХОДТРК “Поділля-центр”, де по-справжньому розкрилися грані її таланту і як професіонала, і як громадського діяча. Після повернення з-за кордону, де перебувала у зв’язку з довготривалим відрядженням чоловіка, очолила туристичну фірму “НОВА”. 29 червня минулого року її призначили начальником обласного управління культури, туризму і курортів.
Заміжня, має 20-річного сина Володимира.
— Я не уявляю Ірочку іншою, — каже генеральний директор ХОДТРК “Поділля-центр” Олена Павлюк, її однокласниця у ЗОШ №16. — З нею колись так гарно мріялось, а тепер непогано працюється. “Поділля-центр” охоче висвітлює діяльність і досягнення колективів художньої самодіяльності області, професійних артистів, співаків, музикантів, художників, якими опікується обласне управління культури. Мені приємно, що в цих досягненнях є частина турботи моєї подруги — шанованої й авторитетної людини Подільського краю”.
— Приємно чути такі відгуки на вашу адресу, Ірино Миколаївно. Поділіться з нашими читачами найяскравішими подіями культурного життя нашого краю останнім часом.
— Їх дуже багато, проте зупинюся на найбільш яскравих. Серед них — Міжнародний фестиваль мономистецтва “Відлуння”, котрий відбувся в обласному центрі й приніс немало задоволення та позитивних емоцій. Інакше й не могло бути, адже перед глядачами виступали відомі актори з Росії, Косова, Ізраїлю, Вірменії, Франції, Німеччини, інших країн. У цьому сузір’ї не загубився організатор “Відлуння”, актор і директор монотеатру “Кут” Володимир Смотритель. Крім цього, на міжнародному фестивалі в Ялті хор “Молодість” Хмельницького музичного училища здобув перше місце, а вистава “Ревізор” обласного муздрамтеатру ім. М.Старицького в Івано-Франківську визнана найкращою в Західному регіоні країни. Я вже не кажу про ансамбль пісні і танцю “Козаки Поділля” на чолі з композитором, народним артистом України Миколою Балемою, Хмельницький муніципальний оркестр духових інструментів, хор камерної музики, народну артисту України Марічку Ясіновську, заслуженого артиста України Миколи Довгальова, добра слава про яких давно перет-нула кордони України. Душа — на сьомому небі, коли бачиш, як багато у нас талановитої молоді, яка ще виборює визнання і старається зробити все можливе, щоб творчі мрії, надії, сподівання збулися якнайшвидше.
— У своїй роботі ви використовуєте різні методи, не цураючись нових. До них можна віднести й унікальну виставку військового обмундирування радянських часів, Другої світової війни, пізнішої доби, експонати якої подолали шлях з Дніпропетровська до Меджибізького державного історико-культурного заповідника напередодні 70-річчя початку Великої Вітчизняної війни. Не сумніваюся, що цей вернісаж мав велике пізнавальне і виховне значення, але мене, як і наших читачів, цікавить проблематика розвитку туризму та курортно-оздоровчої системи на Поділлі, яка віднедавна у компетенції вашого управління. Як же використовуються унікальні можливості нашого краю для оздоровлення та повноцінного відпочинку хоча б мешканців нашої країни?
— Правду кажучи, не на повну потужність, хоч наші цілющі мінеральні води своїми властивостями не поступаються трускавецькій “Нафтусі”, а “Збручанська”, як стверджують вчені, не має аналогів в Україні та й курортно-санаторні комплекси мають відповідний сервіс, комфорт, лікувально-діагностичне обладнання, досвідчений персонал.
— Чому ж сатанівські санаторії, що розташовуються в найчарівнішій місцині області, яку справедливо називають “Подільською Швейцарією”, у розпалі сезону працюють не на повну потужність?
— На мою думку, це упущення їх очільників, які, надіючись на Інтернет, проігнорували реальні можливості рекламних засобів у ЗМІ, які доступні всім верствам населення. У кожного з них є ще час, тим більше, що наближається пора тихого полювання, яке полюбляють грибники і яку, мабуть, почали освоювати прихильники зеленого туризму. Для них уже приготовлено до сотні агроосель, у яких існують нормальні умови для повноцінного відпочинку та безпосереднього спілкування з таїною дикої природи.
— Ірино Миколаївно, тема культури нашої області глобальна й актуальна, її неможливо охопити однією газетною публікацією. На щастя, наша зустріч — лише пролог до наступних. Користуючись нагодою, що б ви хотіли побажати краянам, працівникам культури?
— Гарного настрою, здоров’я, приємних вражень від спілкування з людьми мистецтва. А своїм колегам — стабільності, яскравих досягнень, впевненості, що наша рідна Хмельниччина стане одним із культурних центрів країни.
— Дякую за розмову.
Іван БУБЕН