Анатолій Собко — відомий у місті підприємець, однак депутатом міської ради він став уперше, пройшовши за списком Партії регіонів, міську організацію якої віднедавна очолює. Та за півроку йому вдалося вже досить серйозно заявити про себе у своєму окрузі. Найперше, як благодійник та меценат. За свій кошт він не тільки вирішує побутові проблеми своїх виборців, допомагає садочкам, бібліотекам, школам і церквам, але й не забуває про малозабезпечених. Напередодні свят вони завжди отримують подарунки і грошову допомогу. Наше інтерв’ю — своєрідна спроба підбиття перших підсумків його депутатської діяльності.
Анатолій Собко — відомий у місті підприємець, однак депутатом міської ради він став уперше, пройшовши за списком Партії регіонів, міську організацію якої віднедавна очолює. Та за півроку йому вдалося вже досить серйозно заявити про себе у своєму окрузі. Найперше, як благодійник та меценат. За свій кошт він не тільки вирішує побутові проблеми своїх виборців, допомагає садочкам, бібліотекам, школам і церквам, але й не забуває про малозабезпечених. Напередодні свят вони завжди отримують подарунки і грошову допомогу. Наше інтерв’ю — своєрідна спроба підбиття перших підсумків його депутатської діяльності.
— Анатолію Івановичу, чому ви вирішили спробувати себе в новому амплуа — депутатському? Що вас підштовхнуло на це?
— Щоб займатися якоюсь справою, слід у собі відчути можливості і бажання робити щось реальне для громади. У депутати вирішив піти тому, що відчув у собі силу допомагати людям, вирішувати їх проблеми, які мені не байдужі, так само, як і проблеми міста. А маючи можливості та ресурси, вирішив: а чом би й ні? Пройшов за партійними списками від Партії регіонів. Відчуваю, що з цією політичною силою я зможу допомогти хмельничанам у вирішенні їх проблем та негараздів.
— Що скажете про свій округ?
— Нині опікуюся 20-им виборчим округом, що у Дубовому. Наприкінці травня мене було обрано головою міської організації Партії регіонів. Тож кількість громадських обов’язків значно зросла, бо ж доводиться не тільки піклуватися про свій округ, але й перейматися проблемами інших округів, проблемами всього міста.
— З якими питаннями найчастіше до вас звертаються хмельничани і чи всі вдається вирішувати? Які питання є найхарактернішими для Дубового? Знаємо, що за свій кошт ви встановлювали вхідні двері в під’їзди, купували газові плити малозабезпеченим…
— Найчастіше мешканці Дубового звертаються з житлово-комуналь-ними питаннями. Десь потрібно провести капітальний ремонт покрівель, десь — замінити дерев’яні опори електромереж. То люди просять замінити вхідні двері у під’їздах, комусь потрібно поставити вікна. Часто звертаються ті, хто потребує фінансової допомоги, санаторно-курортного лікування. В основному, це люди похилого віку. У міру своїх матеріальних можливостей намагаюся їм допомогти. Однак вирішення багатьох проблем, зокрема і житлово-комунальних, залежить, у першу чергу, від співпраці влади і депутатів. А є такі питання, які мають вирішуватися взагалі на державному рівні.
— Що ще маєте нині у своєму депутатському активі?
— Зроблено вже чимало. Цьогоріч вдалося встановить металеві двері у семи під’їздах, лавочки біля них, облаштувати пішохідні доріжки, привести до ладу дворові туалети. До того ж встановлено решітчасті двері в підвал, металеві ворота, зроблено покриття та козирки над під’їздами, обрізано дерева, які заважали лініям електропередач. На початку літа відкрили дитячий спортивний майданчик “Каштан”, тож діти мають де проводити дозвілля. Крім того, допомагаю школі, садочкам. Де потрібно — встановлюю пандуси, комусь треба допомогти у лікуванні — допомагаю. У першу чергу, підсобляю малозабезпеченим.
— Але ж попри всю вашу роботу, затрачені зусилля, мабуть, є незадоволені вашою діяльністю?
— Звичайно, є. Хтось завалює зверненнями з проблемами, які я, як депутат, не маю компетенції вирішувати, хтось вимагає поставити вікна у квартирі. Дехто нарікає: він допоміг моєму сусідові, а мені допомогти не хоче. Однак слід зрозуміти, що я просто фізично не зможу за свій кошт облаштувати все Дубове і одним махом вирішити всі проблеми цього мікрорайону, оскільки нині багато доводиться вкладати у розвиток свого бізнесу. Ті, хто критикує ще й місцеву владу, хай скаже: з яких витрат і потреб і у який спосіб забрати кошти з бюджету. На жаль, є такі несвідомі громадяни, які хочуть все й одразу. Є такі, які тільки те й роблять, що ходять по владних кабінетах, фондах, громадських організаціях і просять грошей. Та радує те, що вдячних мешканців більше. Багато хто йде назустріч і докладає своїх зусиль у вирішенні місцевих питань. Цим людям я дуже вдячний.
Загалом хочу наголосити, що владу можна звинувачувати скільки завгодно, але кожен має себе запитати: а що я зробив для країни, для рідного міста, свого мікрорайону, будинку? Що я зробив для того, щоб стало краще, яку я роль відіграю у суспільстві? Звичайно, можна сидіти, склавши руки, і скаржитися, що все погано. А чи не краще почати з себе і зробити щось для того, щоб справи покращилися?
— Не так давно з рук Архієпископа Хмельницького та Кам’янець-Подільського УПЦ Київського патріархату, владики Антонія ви отримали орден св. Юрія Переможця ІІІ ступеня. Відомо, що за такими відзнаками стоїть важка робота. Що для вас ця нагорода і скільки довелося докласти зусиль, щоб її отримати?
— Цей орден для мене дуже багато важить. Його вручення стало для мене справжньою несподіванкою. Це вже другий мій орден. Перший — орден св. Миколая Чудотворця ІІ ступеня — я отримав з рук Патріарха Філарета два роки тому. Приємно, що духовенство оцінило мій вклад у розбудову церкви, розвиток духовності. Однак я собі не ставив за мету здобути ці ордени, адже намагаюся допомагати церкві, надаю посильну допомогу у розбудову храмів різних конфесій, незважаючи на те, в селі вони чи в місті: хто попросив допомоги, тому і допомагаю. Працював без ордена, і з орденом працюватиму.
Розмовляла Олена Щесняк