“Вважаєте, все це буде носитись?” — “Вважаю, що все це варто шити!” Слова пісні з радянської кінострічки “Москва сльозам не вірить”, напевно, і не знайомі головним дійовим особам події, про яку піде мова. Тому що це (якщо продовжувати кіноаналогії) — яскраве авторське сучасне кіно під назвою Всеукраїнський конкурс молодих дизайнерів одягу “Барви Поділля-2011”, і його героям плюс-мінус 20 років від народження.
“Вважаєте, все це буде носитись?” — “Вважаю, що все це варто шити!” Слова пісні з радянської кінострічки “Москва сльозам не вірить”, напевно, і не знайомі головним дійовим особам події, про яку піде мова. Тому що це (якщо продовжувати кіноаналогії) — яскраве авторське сучасне кіно під назвою Всеукраїнський конкурс молодих дизайнерів одягу “Барви Поділля-2011”, і його героям плюс-мінус 20 років від народження.
“Шити чи не шити?” — для студентів та викладачів кафедри дизайну Хмельницького національного університету протягом багатьох років не є питанням: зрозуміло, що шити. Тому що творити для них — як жити та дихати. Не в сенсі показового пафосу, а в розумінні природності й невпинності процесу. Професор, завідувач кафедри дизайну ХНУ Ірина Баннова ось уже протягом 19 років є незмінним ідеологом та організатором конкурсу “Барви Поділля”, незважаючи на всім очевидну нестабільність українських реалій.
“Носити чи не носити? І якщо носити, то де і як?” — якщо не запитаєте, то подумаєте ви, відвідавши молодіжні конкурсні покази, трохи розгубившись. Демонстровані колекції навряд чи підійдуть для роботи в офісі, походу у супермаркет чи навіть у ресторан на урочисту подію. Всі студентські колекції занадто креативні, сміливі і прогресивні, місцями взагалі віддалено нагадують одяг у побутовому розумінні.
Вже самі назви, а не лише пропоновані моделі певних колекцій є провокаційними. Наприклад, “Анатомія без цензури” (Ірина Поліщук, друге місце у номінації “Авангард”), коли вже не просто тіло людини, а його кістяк є натхненням для створення авангардного одягу. Або уявіть собі на вулиці нашого міста хлопця у відвертому дзюркасто-плетеному комбінезоні з фантастичним за фактурою та кроєм жакетом, що наче зійшов з екранів футуристичної стрічки на кшталт “Заселеного острова” Бондарчука (“Балада про лицаря” Юлії Пастух, перше місце у номінації “Авангард”), чи романтичного панка-іншопланетянина у барвистому рвано-стрічкастому багатошаровому одязі (“Для них завжди світле небо” Ярослава Бродського з Тернополя, перше місце у номінації “Власний погляд”). Неймовірні трансформації не тільки силуетів, але й “генетики” одягу, коли, наприклад, куртка перетворюється не тільки на болеро, змінюючи колір рукавів, але й на заплічний зручний рюкзак (“Реформація” Юлії Савкіної, гран-прі “Барви Поділля-2011”), або мутації мінімалістичних довгих сірих трикотажних суконь на комбінезони чи кардигани завдяки складному драпіруванню (“Погляд у майбутнє” Діани Галайди, друге місце у номінації “Власний погляд”) призводять до впевненості, що фахи дизайнера одягу, фокусника-ілюзіоніста та мікробіолога є спорідненими.
Тож для чого все це “кіно” потрібне нашому сьогоденню, сповненому нагальними проблемами, турботами і клопотами? Тут варто пригадати про статус та роль молодіжних конкурсів дизайну одягу у світі.
Питання носити чи не носити те, що демонструють молодіжні міжнародні подіуми, не постає, адже їх місія дещо в іншому. Це не моделі з комерційного промо-показу на фешн-каналі чи сторінки глянцевого журналу. Це не буквальні тенденції сезону, що перетворюють просто дівчину зі смаком на модницю, яка знається на трендах. Це маленькі естетичні революції, що у прийдешньому призведуть до великих змін. Адже молодіжні конкурси дизайну одягу подібні до фантастичної машини часу, що переносить до майбутнього і привідкриває його таємниці у царині дизайну одягу. Це матеріалізовані художні ідеї, що у менш радикальному і більш прагматичному вигляді через певну кількість років можуть з’явитись не тільки на тижнях моди, але й безпосередньо у крамницях.
Прискіплива і серйозна увага міжнародної спільноти до молодіжних конкурсів зрозуміла, адже хто думає та інвестує у завтра вже сьогодні, убезпечений від несподіванок. На тлі повсюдного макро-тренду десятиліття, як-то зближення мистецтва і дизайну, склад журі конкурсу “Барви Поділля” та його голова — народний художник України Микола Мазур є унікальним для подібних вітчизняних конкурсів. Безумовно, хотілося б і більшої уваги громадськості міста Хмельницького до щорічної культурної події під назвою “Барви Поділля”. Адже і нам потрібне мистецтво, і нам цікаве майбутнє!
Надія на те, що звичайне диво “Барви Поділля” потрібне подолянам, є. Не тільки тому, що учасники й організатори конкурсу продовжують свій нелегкий шлях, а його вірні друзі продовжують йому допомагати (наприклад, швейну машинку, як нагороду за гран-прі, надала міська влада, а ТОВ “Бембі” та фірма “Шиємо разом” — посильну фінансову підтримку).
Масштаб конкурсу наступного 2012 року зростає до меж фестивалю мистецтв, адже ювілейний статус — 20 років від народження — зобов’язує. В програмі двадцятих “Барв Поділля” планується не тільки конкурс молодих дизайнерів одягу, але й конкурс проектів з графічного дизайну та дизайну інтер’єрів і меблів, виставки творів знаних дизайнерів вказаних напрямків, семінари та майстер-класи. До участі в організації події запрошуються абсолютно всі, хто є небайдужим до мистецтва дизайну. Як казала одна з героїнь захарівської кінокласики: “Приєднуйтесь, панове, приєднуйтесь!”
Олена Михайловська, мистецтвознавець, викладач ХНУ