Вихованці хмельницької школи вільної боротьби продовжують зміцнювати свій авторитет на міжнародній арені. Днями в маленькому сербському містечку Зренянін завершився юніорський чемпіонат Європи, на якому нашому земляку Глібу Кутею вдалось увійти до трійки сильніших борців континенту та завоювати його бронзову нагороду. Про те, як почувається 20-річний майстер спорту в новому статусі та які враження залишилися після змагань, він розповів нашим читачам.
Вихованці хмельницької школи вільної боротьби продовжують зміцнювати свій авторитет на міжнародній арені. Днями в маленькому сербському містечку Зренянін завершився юніорський чемпіонат Європи, на якому нашому земляку Глібу Кутею вдалось увійти до трійки сильніших борців континенту та завоювати його бронзову нагороду. Про те, як почувається 20-річний майстер спорту в новому статусі та які враження залишилися після змагань, він розповів нашим читачам.
— Глібе, коли дізнався, що тренерський штаб національної збірної довірив тобі путівку на європейський форум?
— Все вирішилося після чемпіонату України, який приймав наш обласний центр фізичного виховання учнівської молоді в кінці квітня. До нього я готувався дуже ретельно, бо проґавити головний старт сезону, на якому відбирають членів національної команди, було б нерозумно. Своїх головних суперників на чемпіонаті я знав дуже добре, через це переживав ще більше. У фіналі мені довелося боротися з Андрієм Кучмою. Раніше ми вже кілька разів зустрічалися на килимі і перевага завжди була на моєму боці. Так сталося і цього разу. Після перемоги мене викликали на збір, де й розпочались інтенсивні тренування до “Європи”.
— Після кадетської, це твоя друга європейська першість. У яких психологічних та фізичних кондиціях підійшов до турніру?
— З самого початку я налаштовувався на боротьбу за місця в першій трійці, а тому підготовка мала бути відповідною. Звичайно, найнасиченішими були два останні місяці. Результат турніру став своєрідним підсумком нашої з тренером Миколою Кутеєм роботи, можливо, навіть за останні кілька років. Радий, що вона принесла плоди.
— Перед змаганнями були відчуття, що все складеться вдало?
— Коли побачив турнірну сітку, зрозумів, що суперники — серйозні і буде нелегко. Перші дві сутички з болгарином і турком боровся по три періоди. За вихід у фінал зустрівся з азербайджанцем, неодноразовим призером чемпіонатів світу Асланбеком Алборовим. З ним я уже змагався на попередній континентальній першості, тому знав, що він дуже технічний борець. Однак, як і першого разу, я щось упустив, недогледів і поступився. Тоді не було часу обдумувати помилки, а тим більше засмучуватися, бо я мав повністю сконцентруватися на поєдинку з білорусом. Перший період мені вдалося виграти в нього бал буквально на останній секунді — 2:1. У другій частині, коли розумієш, що від бронзової медалі відділяє лише дві хвилини, все відбувалося на одному подиху. Її рахунок 3:1 — на мою користь.
— Із ким першим поділився цією приємною новиною?
— Сім’я, друзі — всі чатували на телефонах та чекали дзвінка. Першим дізнався тато, який дуже пошкодував, що не поїхав зі мною.
— На цьому, як з’ясувалося, радісні звістки не закінчилися: тебе благословили ще й на чемпіонат світу?
— Коли приїхав додому, мені повідомили, щоб я розпочинав підготовку до світового форуму. Відбудеться він у кінці липня в румунському Бухаресті. Сподіваюся, що там все складеться не менш вдало. Зараз головне — максимально викладатися.
— Отож після “Європи” ти зовсім не відпочивав?
— Тренер дав мені тиждень канікул, але вже на третій день я не стримався і повернувся в зал.
Думаю, що після світової першості, якщо вдасться втілити заплановане, я таки зроблю невеличку перерву. Максимум на два тижні, бо довше без боротьби не зможу.
Ольга Цимбалюк
Фото з сайту асоціації спортивної боротьби України