Соціум

Оксана Радушинська: “Короноване слово спонукає до ще більшої відповідальності”

Оксана Радушинська — відома на Хмельниччині письменниця та журналістка, автор-ведуча телепередачі “Від усієї душі” та радіопередачі “Родовід” на ХОДТРК “Поділля-центр”, авторка низки поетичних книг для дітей і дорослих. Серед її творчих надбань — перемоги у міжнародних літературних конкурсах “Гранослов”, “Православна моя Україна”, конкурс Світової Федерації українських жіночих організацій ім. Марусі Бек (Канада), лауреат всеукраїнських премій “Українська Мадонна” та “Українська Мадонна десятиліття”, “Жінка ІІІ тисячоліття”, літературних конкурсів “Золотий лелека” і “Рукомесло”, журналістських — “Кришталеві джерела”, “Перемогли разом”, україно-німецької премії ім. Олеся Гончара та міської премії ім. Богдана Хмельницького, премії Кабінету міністрів України і гранта Президента України для обдарованої молоді.
На початку червня літературне слово Оксани Радушинської було офіційно короноване, здобувши першу премію в номінації “Романи. Для дітей 7-12 років” престижного всеукраїнського конкурсу “Коронація слова”.

 

 

Оксана Радушинська — відома на Хмельниччині письменниця та журналістка, автор-ведуча телепередачі “Від усієї душі” та радіопередачі “Родовід” на ХОДТРК “Поділля-центр”, авторка низки поетичних книг для дітей і дорослих. Серед її творчих надбань — перемоги у міжнародних літературних конкурсах “Гранослов”, “Православна моя Україна”, конкурс Світової Федерації українських жіночих організацій ім. Марусі Бек (Канада), лауреат всеукраїнських премій “Українська Мадонна” та “Українська Мадонна десятиліття”, “Жінка ІІІ тисячоліття”, літературних конкурсів “Золотий лелека” і “Рукомесло”, журналістських — “Кришталеві джерела”, “Перемогли разом”, україно-німецької премії ім. Олеся Гончара та міської премії ім. Богдана Хмельницького, премії Кабінету міністрів України і гранта Президента України для обдарованої молоді.
На початку червня літературне слово Оксани Радушинської було офіційно короноване, здобувши першу премію в номінації “Романи. Для дітей 7-12 років” престижного всеукраїнського конкурсу “Коронація слова”.

— Оксано, вітаємо з перемогою! Як довго ти до неї йшла?
— Насправді не так вже й довго. Писати “велику прозу” я розпочала років зо три тому. Спершу кілька моїх новел опублікували в “Літературній газеті”, згодом — у журналі “Жінка”. Це додало впевненості й окрилило для подальших пошуків у невідомій на той час царині.

— Тепер царина вже знайома?
— У жодному разі ні! Не дай мені, Боже, колись самовпевнено заявити, що вже багато чого (не все!) знаю в літературі. Відтоді розпочнеться шлях донизу. Наразі я захоплено пізнаю в собі оце вміння — писати великі за обсягом і багатосюжетні речі, вигадувати життя й переносити його на папір і, ніби намацую кожен наступний крок. На щастя, я досі вчуся.

— Роман “Зелен-день, або Чарівні русалчині коралі”, котрий переміг на “Коронації слова-2011”, написаний для дітей середнього шкільного віку. Творити для такої вікової категорії — справа відповідальна, адже юний читач вимагає особливого підходу. Як вважаєш, тобі вдається підібрати отой ключик, що пробуджує цікавість дітей до книги, загалом до читання?
— Говорити про зацікавленість можна буде, коли книга вийде друком. Рівень продажів стане найкращим індикатором того, чи вдалося мені знайти потрібні слова і сюжети, котрі читачі сприймуть як справжні, а не надумані. Наразі опираюся лише на оцінку експертів і членів журі “Коронації” та на враження кількох людей, чию думку я щиро поважаю. А щодо особливого підходу… Вивела для себе просту формулу: не забувати в процесі написання твору час від часу радитися зі своїм дитячим “я”. Тоді відлущується несправжність, а залишається тільки віра в казку і всепереможне добро, котрі так притаманні дітям. От і вийшло, що написала такий роман, який залюбки прочитала б сама у 10-12 років.

— Про що він?
— Головні герої — близнюки, сучасні міські діти, котрі потрапляють у село до бабусі і… тут починаються пригоди: заховані панські скарби, таємничі підземелля напівзруйнованого палацу і польоти під хмарами у кареті з метеликами-одноденками, Домовик, Водяний Цар, Пацючий Повелитель і різноманітні поторочі, Сліпий Ворон, Білий Чаклун, середземноморські пірати і звичайнісінькі “братки”… І куди ж без русалки, коли про неї згадується навіть у назві роману?.. Ось такий коктейль, у результаті якого діти мають долати свої страхи, брати на себе відповідальність за долю друзів і рідних, перемогти лихі сили, але попри все залишатися бешкетними дітьми.

— Справді, вже хочеться прочитати весь роман від першої до останньої сторінки! Написавши таку заплутану історію, ти, певно, була переконана в своїй перемозі на конкурсі?
— Навпаки! Я до останньої миті була впевнена, що перша премія дістанеться будь-кому, але тільки не мені. Журі оцінювало твори, не знаючи, хто саме автор того чи іншого рукопису, бо ж однією з умов конкурсу є повна анонімність робіт. Коли під час церемонії нагородження відкрили конверт і назвали спершу псевдонім, а згодом моє прізвище, навіть не одразу усвідомила прекрасну правду!.. Минулого року я вже надсилала свій рукопис на конкурс, але тоді навіть не потрапила в номінанти. А цього року одразу дві відзнаки.

— Отож, другий твій роман також не лишився поза увагою?
— Роман для підлітків з елементами народознавства “Коли сонце було стозрячим” отримав спеціальну премію “За кращий роман-фентезі” від мережі книгарень “Емпік”.

— Що стало запорукою успіху?
— Подивилася на свій роман очима сторонньої людини. Побачила низку недоречностей і лексичної абракадабри. А тоді вже справа техніки — відшліфувати те, що пишеться швидко, аби не втратити ниточку думки, довести текст до пуття, аби легко читалося не лише мені, а (і це найважливіше!) юним читачам. Усвідомлюю, що короноване слово спонукає до більшої відповідальності і самовідданої роботи над змістом, над суттю, врешті-решт — Словом.

— Ти з кимось радилася, чи варто подавати романи на конкурс, комусь показувала тексти до того, як намислила кинути їх у горнило конкурсного випробовування, аби отримати оцінку від фахівців?
— Роман “Коли сонце було стозрячим” читала молода київська письменниця Наталя Тисовська, вона ж мені й порадила подати його на конкурс. До речі, Наталя цього року отримала ІІ премію “Коронації слова” в “дорослих” романах. А “Зелен-день…” схвально оцінив мій “хрещений батько” в літературі Микола Малахута з Луганська, щоправда, про конкурс Миколі Даниловичу я не зізналася…

— Ти боїшся до часу говорити про свої плани, аби не зурочили?
— Не в цьому справа. Я звикла писати сама і сама відповідати за написане. Звичайно, і критика, і похвала від людей вищого професійного рівня, аніж у мене, надзвичайно цінні і я щиро вдячна за конструктивні поради, бо вони стають поштовхом до роздумів, до вдосконалення. Проте навмисне давати свої тексти на вичитку вважаю неетичним, бо тоді це вже колективна творчість.

— Хто ще представляв літературну Хмельниччину на цьогорічній “Коронації слова”?
— Лише я. Знаю, що в минулі роки хмельничани були серед дипломантів конкурсу і, здається позаторік, Юрій Сорока отримав ІІІ премію в номінації “Романи”. Але я не відслідковувала таку статистику за всі 11 років існування “Коронації”, тому не можу надати достовірну інформацію. Вибачте, якщо про когось не знаю…

— Оскільки ти єдина презентувала область на такому престижному конкурсі і вперше привезла на Хмельниччину І премію, привітання від земляків, певно, хлинули справжнім водоспадом?
— Привітань було багато… з Америки, Німеччини, Росії, від багатьох літературних і журналістських колег з України. Хмельницька міська спілка “Поділля” привітала… А для більшості колег-земляків ця подія пройшла непомітно.

— А хто перший тебе привітав?
— Мої батьки. Вони завжди перші дізнаються про мої перемоги і поразки та знаходять необхідні слова, щоби привітати або втішити. А ще — друзі. Я вже знаю, що справжні друзі перевіряються не тільки або не стільки у скруті, а саме — значним успіхом. Мені доля подарувала (і, на щастя, далі дарує) справжніх друзів!

— Побільше тобі справжніх друзів, Оксано, і справжніх визначних досягнень, котрі будуть прославляти не лише тебе, а й увесь край.
— Дякую щиро.

Розмовляв Сергій ГРИЩУК
Фото Петра РАДУШИНСЬКОГО

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *