Як би ми не ставилися до формування і запровадження ринку продуктивних земель в Україні, ні для кого сьогодні не є секретом, що родюча українська земля товаром стала давно. Сільськогосподарські угіддя поза всякою забороною продаються за прихованими корупційними схемами. Завдяки змінам цільового призначення земель, що- року зменшуються родючі площі угідь. Їх наче корова язиком злизує: ні тобі податків, ні бюджетних відрахувань. Суспільство губиться у своїх прогнозах — чи буде користь від зняття мораторію землі селянину, суспільству в цілому?
Як би ми не ставилися до формування і запровадження ринку продуктивних земель в Україні, ні для кого сьогодні не є секретом, що родюча українська земля товаром стала давно. Сільськогосподарські угіддя поза всякою забороною продаються за прихованими корупційними схемами. Завдяки змінам цільового призначення земель, що- року зменшуються родючі площі угідь. Їх наче корова язиком злизує: ні тобі податків, ні бюджетних відрахувань. Суспільство губиться у своїх прогнозах — чи буде користь від зняття мораторію землі селянину, суспільству в цілому?
Усі погоджуються, що процес земельного реформування в Україні розтягнувся в часі. За останні десятиліття в країні не вироблено і не реалізовано на практиці ні земельної, ні аграрної політики, яка була б адаптована до практики західних країн, на цінності яких ми орієнтуємося. Основною перешкодою у запровадженні ринку земель сільськогосподарського призначення є відсутність відповідної законодавчої бази, зокрема законів “Про ринок землі” і “Про Державний земельний кадастр” та низки інших базових законодавчих документів. У найближчі місяці Верховна Рада має прийняти кілька базових законодавчих актів. Тож їх прийняття забезпечить введення в дію ринку землі вже з початку наступного року. Однак думки політиків, сільгоспвиробників та власників земельних паїв кардинально різняться стосовно того, що дасть впровадження обігу земель і чи зможе ринок вплинути на підвищення модернізації сільгоспвиробництва та рівня його розвитку?
Різними були й думки з цього приводу у тих, хто був запрошений до дискусії, що відбулася в стінах департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів. Аліса Кулаківська, начальник управління Держкомзему в м. Хмельницькому, зробила короткий огляд основних положень законопроекту, наголосивши, що в умовах ринку земля матиме переваги у підвищеному економічному статусі та вартості. Скажімо, як свідчить неофіційна статистика, вартість української ріллі — чотири-п’ять тисяч гривень за гектар. Натомість у країнах Західної Європи, об’єднаних Євросоюзом, — дві-три тисячі євро, а в Старій Європі сягає п’яти тисяч. Різними були міркування запрошених до розмови щодо того, хто повинен бути власником землі як товару, а також чи треба одразу відкривати ринок землі, для іноземних громадян, які, користуючись тим, що ми перебуваємо в скрутному матеріальному становищі, можуть скупити землю за безцінь. Є проблема, і непроста, відзначали учасники обговорення, щодо участі в земельному ринку юридичних осіб. Дискутуючих хвилювало також чи буде створено належний юридичний захист прав тим, хто живе на землі й обробляє її, чи створить держава умови для фінансового кредитування аграрного виробництва під заставу земельних ділянок або прав їх оренди? Однаковий погляд учасники зібрання мали на те, що законодавчі акти, які будуть прийняті, мають не лише визначати умови продажу земель, а й чітко виписати жорсткі умови й критерії, що створювали б перепони для їх неефективного використання, погіршення якості ґрунтів, зміни цільового призначення земельних ділянок, спекуляцій на ринку землі, створити систему дієвого державного контролю за використанням та охороною землі.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК