Музика — свято, а доправлена азартом і майстерністю творця — феєрія. Це довів талановитий, віртуозний скрипаль Василь Попадюк. Не просто підкорив, а завоював хмельницьку публіку музикант 18 травня, виступивши на сцені обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького.
Музика — свято, а доправлена азартом і майстерністю творця — феєрія. Це довів талановитий, віртуозний скрипаль Василь Попадюк. Не просто підкорив, а завоював хмельницьку публіку музикант 18 травня, виступивши на сцені обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького.
Хоч його концерт у нашому місті проводиться не вперше, Василю Попадюку вистачило снаги продемонструвати прихильникам новий, але традиційно сильний музичний матеріал. Відчути тишу публіка змогла лише у мить згаслого перед концертом світла. Після цього — суцільне мелодійне піднесення, хвилі вражаючого звучання інструментів. Калейдоскоп музичних творів, які подарував хмельничанам Василь Попадюк, був настільки різним і незвичним, що у залі не залишилося жодного байдужого слухача. З легкістю, невимушено і щиро торкаючись струн скрипки смичком, віртуоз передавав музику класичну і фолкову, навіть неспокій рокових мотивів. Тонкий слух, природжене відчуття гармонії, вільне володіння смичком вражали. Василь Попадюк не просто виконував закодований музичними символами твір, він грав душею. Тому танці смичка на струнах скрипки часом були імпровізацією, натхненною бажанням насолодитися власною музикою. Творчий шал відчувався в усьому: верткий смичок наче самотужки висмикував зі скрипки мелодії, від яких публіка поринала в концертну ейфорію. Така музика спонукала зал до розкутості, спростувавши стереотип, що скрипка — “плаксивий” інструмент.
Феєрію концерту доповнював музичний супровід інтернаціональної команди ковалів душевного мистецтва. Так приперчував сольну партію скрипки звучанням акустичної гітари, а також наповнював концертну композицію мотивами еквадорського етносу Девід Вест. Звучним фундаментом звуку, линучого зі сцени, стала бас-гітара музиканта Віктора Хоменка. Співзвучності струнних інструментів влучно бадьорив барабанами ударник Френк Бош, від його соло хотілося відчути себе шаленими панками. Вільний дух дійства на сцені приборкував і дисциплінував аристократичним звучанням роялю один із найвідоміших джазових піаністів в Північній Америці, володар титулу National Jazz Award Робі Ботош. Окрім єдності музичних потоків різних музикантів, публіка мала нагоду почути їх окремо. Так Василь Попадюк провокував на своєрідну музичну дуель кожного члена власної команди. Верх, як і годиться злагодженому колективу, взяла дружба.
“Я багато гастролював світом, знайомився з різними інструментальниками. Зрозумів, що всі вони однаково, незалежно від національності, віку і стилю власного мистецтва, кохаються в музиці. Отож переконаний: кожен народ творить своє неповторне звучання музики, вона на кожному клаптику землі велична, співпрацею музикантів не зітреш її національного колориту, а лише популяризуєш його”, — поділився з шанувальниками у перерві між номерами Василь Попадюк.
Програма складалася з двох частин, у другій музикант здивував своєю нетрадиційною технікою гри. Так, смичку він допомагав хвилювати струни пальцями. Особливо цікавим став момент, коли Василь попросив хлопчика з залу міцно потримати смичок і водив по ньому скрипкою, передаючи класичний твір. Цей момент, коли нерухомим був смичок, і свої струни-коси чесала об нього скрипка, викликав шквал оплесків залу. Родзинкою гри Василя Попадюка є не лише талант, віртуозність, яка стирає рамки дозволеного і недозволеного для скрипки, а й його постійна усмішка під час гри. Вона стала символом його внутрішнього і музичного оптимізму та щирості.
Незважаючи на довготривалий післяконцертний процес роздачі автографів, фотографування з захопленими хмельничанами, який закінчився пів на одинадцяту вечора (концерт же розпочався о 19.00), Василь Попадюк охоче розповів про себе пресі.
Так, розпочав займатися музикою ще у чотири роки. З семи років захопився скрипкою та навчався в Київській музичній школі імені М.Лисенка, а з 18 продовжив навчання в Національній консерваторії імені П.Чайковського, яку закінчив з відзнакою. Зізнався, що, хоч є щирим українцем, останні десять років більше відомий і популярний у Північній Америці та Європі, ніж в Україні. Нині він живе в Оттаві, де презентує культуру України. На всіх концертах він підкреслює свою національність та включає у свій репертуар твори українських композиторів, власні мелодії з національними ознаками. Окрім скрипки, віртуоз володіє ще 14 інструментами. Протягом кар’єри Василь Попадюк виступав з багатьма славетними музикантами та артистами, його прихильниками є президенти та монархи різних країн. Серед найбільш пам’ятних подій за останні роки називає концерти та запис спільного проекту з вокалістом групи “Deep Purple” Яном Гіланом для його нового альбому “Gillan’s Inn”, а також неодноразові виступи з такими світовими зірками, як Jesse Cook, Pavlo, Jeff Heally, Soffy Milman.
У 2002 році його заслугою було створення гурту “PapaDuke”, з яким записав уже п’ять альбомів — суміш автентики найрізноманітніших етносів світу, поєднання класики і поп-музики, джазу і року. Саме з цим колективом він приїхав до Хмельницького. Але зірка — це не тільки музикант, а насамперед людина. Тому, окрім кишені його творчості, хотілося зазирнути і в життєво-побутову. Так, Василь Попадюк поділився, що у вільний час любить помріяти за чашечкою смачної кави, з активнішого відпочинку віддає перевагу футболу. Любить погуляти, насолодитися романтикою, помилуватися красотами різних міст світу. В житті Василь Попадюк, як і на сцені, — людина відкрита, творча і весела.
Ірина САЛІЙ
Фото Дмитра СВІДЕРСЬКОГО