Традиційно 22 травня, у день перепоховання Великого Тараса на Батьківщині, до могили поета у Каневі їдуть прочани з усіх куточків України. Доземним поклоном, квітами пам’яті сплячого, бо генії не помирають, Шевченка вшанували від нашого краю члени обласного та міського товариства “Просвіта”, а також вчителі міських шкіл та бібліотекарі.
Традиційно 22 травня, у день перепоховання Великого Тараса на Батьківщині, до могили поета у Каневі їдуть прочани з усіх куточків України. Доземним поклоном, квітами пам’яті сплячого, бо генії не помирають, Шевченка вшанували від нашого краю члени обласного та міського товариства “Просвіта”, а також вчителі міських шкіл та бібліотекарі.
На своєрідну всеукраїнську прощу минулої неділі з’їхалися тисячі людей — свідоме, патріотичне українство. Люд, від малого до великого, хвилями підіймався горою на могилу Шевченка.
За пророче глибоке слово, за вистраждане щастя українців кожен ніс Тарасу свою вдячність: хтось вірш, хтось пісню, хтось квіти, хтось хліб, хтось щирі сльози, хтось патріотичну пісню…
Вінцем кольористих національних строїв оточили святиню на схилах Дніпра музичні колективи, пам’янули генія піснею, музикою оспіваної поетом бандури. Душу Тараса, котру постійно хвилювали національні біди, заспокоїв молитвою священик. Та справжності дійству, відчуття того, що фундамент нації — Шевченкове слово досі міцний, додали не пишноти організованого заздалегідь мистецького дійства, а пересічні українці, котрі щиро йшли вшанувати генія. Серед них і хмельничани. “Вже другий десяток років 22 травня просвітяни їздять до Канева — місця єдності щирих українців — вшанувати Тараса від Хмельниччини, Поділля, відчути його дух. Цьогоріч наша група складається з 40 осіб”, — каже очільниця виїзної групи, відповідальний секретар міського Товариства української мови імені Тараса Шевченка “Просвіта” Тетяна Мосійчук.
Численними східцями до місця поховання Тараса разом з хмельничанами піднімалися львів’яни, донеччани, кияни…, символізуючи омріяну Тарасом єдність України. Зірковою, що не могло не тішити, стала столична делегація з пишним короваєм та пам’ятним вінком у формі хреста, прикрашеним іконою. Йшли до обителі патріотичного духу народні артисти України, поети, письменники, співаки. Серед них — народна артистка України Раїса Недашківська: “Сягнути душею величі Шевченка не можливо, бо вона — безмежна. Я піднесено долала нелегкий для мене шлях до могили світила, бо він для мене, Вітчизни — батько. І в цьому я щира, не перебільшую. Часом бракує слів, коли говорю про його заслуги, талант, розум”. На додачу до сказаного пані Раїса процитувала один із улюблених шевченківських творів, а також прочитала власне імпровізоване творіння про поета. Піднесено цитував Великого Тараса й народний артист України Анатолій Паламаренко. Щоправда, його слово було дещо стривоженим, бо не обійшлося на світлості дійства без негативу. Так, обурений політикою теперішньої влади, народ, не дав повноцінно виступити на могилі Тараса Президенту Віктору Януковичу, а також гострі вислови прозвучали на адресу міністра освіти Дмитра Табачника, політичні наміри якого називали антиукраїнськими, такими, які б осудив Шевченко. Партійно-політичними змаганнями, на мою думку, принизили святиню патріотизму й деякі політичні сили, котрі піднялися на могилу Тараса з партійними прапорами. Замість того, щоб взяти до рук квіти чи синьо-жовтий стяг, продемонструвати оту бажану щирими українцями єдність Вітчизни, вони розмахували партійною символікою.
Але попри все це 22 травня Канів променився патріотизмом.
Усі, хто здійнявся до вічної обителі Шевченка, з цікавістю і шаною відвідували місця, присвячені поету на Чернечій горі. Головним серед них є, звичайно, славнозвісний музей Тараса Шевченка. З дарунками від Хмельниччини, від Народного Дому “Просвіти” завітала до скарбниці нетлінних слідів життя й творчості Тараса і наша група. На пам’ять музею залишилися книги, в яких говорить сам поет, ту літературу, що сповідує його заповіти. Дарунок музею вручив і лідер Української Народної партії Юрій Костенко, котрий, на відміну від інших партійців, політиків, прийшов на могилу Тараса не з помпезним супроводом, а з сім’єю. “Сьогодні хочу подарувати музею збірник усіх творів Тараса Григоровича. Ця книга особисто для мене особливо дорога. Хочеться, щоб ота влада, котра сьогодні виступала на могилі Тараса, вчилася на цій книзі справжнього українства”, — каже пан Юрій.
Як відомо, музей нещодавно реформували й осучаснили, і день перепоховання поета став його своєрідною презентацією. Більше про це розповіла науковий співробітник Національного заповідника Віта Дзима: “Минуло майже 70 років з часу заснування музею, він потребував негайного реформування, реконструкції. Тож сім років тому тут розпочалися масштабні ремонтні роботи. Головним проектувальником було обрано “УкрНДІпроектреставрацію”. Працівники інституту запропонували відтворити початковий вигляд будинку згідно з проектом Кричевського. Таке рішення задовольнило чиновників і роботи почались. Втім через мляве фінансування відкриття переносили кілька разів. На щастя, 22 серпня минулого року музей таки було відкрито. Нині тут є оновлена музейна експозиція, вона розділена на три тематичні блоки: “муза”, “доля”, “слава”, за однойменним триптихом Тараса Шевченка. Тут можна знайти не лише свідчення про життя й творчість генія, а й про історію його надгробного меморіалу, Чернечої гори”. Від себе можу додати, що нині музей по-європейському стильний, вишуканий, але попри це тут дещо не вистачає макетності, шевченківської побутової простоти, душевної атмосфери. Своїми враженнями про музей поділився його чи не найдавніший співробітник Віктор Тарахан: “Раніше тут було більше українського: рушники, гончарні вироби, здається, багатшими були й свідчення про поета-генія, дещо спрощена, на мою думку, відреставрована архітектура. Велику площу займає конференц-зал, а вся трагічна доля заслання Шевченка вміщена на семи метрах”. Так вважає і гід-перекладач “Інтуристу” Ліна Галандзовська: “Колись ми приводили сюди людей з-за кордону, навіть дітям було цікаво у світлому музеї, насиченому макетами, до всього можна було доторкнутися, відчути. Мені здається, що теперішня влада, котра по-справжньому не розуміє Шевченка, навмисне робить його святині бездуховними”.
Та все ж масштабні раритетні портрети, з яких споглядає на люд Великий Тарас, його книги, картини, численні предмети з зображеннями генія у музеї не допускають відволіктися від головного, таки збуджують патріотичне піднесення і возвеличують поета. Насправді основне не те, як подається музейний матеріал, а розуміння його значимості відві-дувачами.
Чимало яскравих вражень, сувенірів, бадьорої енергії залишилося в усіх, хто побував на 150-й річниці перепоховання Шевченка у Каневі. Мені думається, що разом з побувалими там хмельничанами зі святого місця приїхала до нашого краю частинка душі Великого Тараса.
Ірина САЛІЙ