Щонеділі в парку імені Івана Франка нашого міста вирує “блошиний” ринок. Він давно користується попитом у хмельничан, особливо з часів зникнення комісійних магазинів. Тут продається як антикваріат, так і звичайні старі речі, що вийшли з ужитку, — посуд, платівки, символіка колишнього СРСР, значки, нагороди, вітальні листівки, календарі, ґудзики, брошки, нитки для вишивання, дешева біжутерія, а також гроші різних країн та епох. Нумізматів я нарахувала до десятка. Серед них молоді й літні люди, такі як Володимир Власюк.
Щонеділі в парку імені Івана Франка нашого міста вирує “блошиний” ринок. Він давно користується попитом у хмельничан, особливо з часів зникнення комісійних магазинів. Тут продається як антикваріат, так і звичайні старі речі, що вийшли з ужитку, — посуд, платівки, символіка колишнього СРСР, значки, нагороди, вітальні листівки, календарі, ґудзики, брошки, нитки для вишивання, дешева біжутерія, а також гроші різних країн та епох. Нумізматів я нарахувала до десятка. Серед них молоді й літні люди, такі як Володимир Власюк.
Володимир Дмитрович — колишній інженер, за плечима якого 48 років трудового стажу та понад 30-річний стаж колекціонера. Його захоплення — нумізматика. “Можливо, це захоплення зародилося ще в післявоєнні роки, коли вітчим привіз з війни декілька п’ятимаркових купюр і я ними грався. З часом ті “чужі” гроші загубились. А всерйоз нумізматикою почав займатися в дорослому віці, точніше, коли вже працював на “Термопласт-автоматі”. Як це зазвичай буває, спочатку збирав те, що потрапляло до рук. Почав з російських грошей. Було цікаво все, отож не міг визначитися, на чому маю зупинитись. І лише згодом вибрав остаточно — Латинський монетний союз, засновником якого була Франція. Колекціонував монети Франції, Іспанії, Португалії…” — поділився Володимир Дмитрович.
Часті службові відрядження Союзом познайомили його з багатьма людьми, які мали таке ж захоплення. Куди б його не закидала доля по роботі, він вишукував можливість зустрітися з колекціонерами, придбати або ж обміняти цікавий екземпляр. У 1980 році йому випала чудова нагода побувати за кордоном: у Болгарії або ж Франції. Він вибрав капіталістичну Францію, якою цікавився, про яку багато знав через історію грошових знаків, що колекціонував. Звичайно ж, мав таємне бажання поповнити свою колекцію новими екземплярами. Але на 30 рублів, які їм обміняли на франки, він не міг порадувати себе чимось незвичайним. Купив якісь дрібнички — запальнички, нитки для в’язання. Думав обміняти радянські гроші з олімпійською символікою, які провіз на свій страх і ризик, та вони нікого не зацікавили і повернулись у Хмельницький.
Зараз, зізнається колекціонер, він більше продає та обмінює, хоча інколи все ж не може втриматися від спокуси купити нову монету. “В роки незалежності нашої держави випущено багато цікавих монет, приурочених відомим особистостям, подіям і датам, — ділиться Володимир Власюк, — але всі вони дорогі. Скажімо, монета, приурочена першій річниці Конституції, коштує тисячу гривень. Тож купувати за таку ціну — велика розкіш для пенсіонера. Монети старої Росії взагалі стало збирати важче. Їх мало і вони, здебільшого, в поганому стані, особливо із золота та срібла. Зате з’явилося багато копій. Порядні люди, пропонучи їх, одразу зізнаються, що це не оригінал. Але як зразок для колекції їх можна купити”. Мені було цікаво почути, чи є зараз серед молодих людей фанати-колекціонери. “Є такі. Вони володіють інформацією, якої зараз достатньо. Нумізматичні каталоги не проблема придбати. В Інтернеті можна почерпнути будь-які відомості про гроші, про те, хто їх випускав, у які роки, в якій кількості, яка їх теперішня вартість. А я свого часу сам складав каталог, купував книги з нумізматики, передплачував болгарські та чеські журнали. Деякі досі зберігаю, бо шкода розлучатись. Маю академічне тритомне видання з нумізматики. На мій погляд, нумізматика — дуже цікава справа, бо це, перш за все, історія. Через історію грошей можна пізнати історію цілої країни, її економічні злети та падіння”.
Потім Володимир Дмитрович пригадав колишнього офіцера Василя Босоновського, який подарував йому першу й дуже цінну для початківця книжку з нумізматики. “Вона допомогла мені визначитися з тим, що я надалі збиратиму”. В його приватній колекції траплялися дуже цікаві екземпляри. Скажімо, колись у Києві Володимир Власюк придбав за 50 рублів паперовий грошовий знак нашої країни 1947 року випуску. На ній зберігся штемпель криміналістичної лабораторії. Цей грошовий знак був досить майстерно виготовлений фальшивомонетником та вилучений міліцією. Недавно до рук потрапила старовинна монета, вік якої встановити неможливо. А так хотілося б розгадати її історію!..
…Ринок продовжував гудіти. Поміж рядами з товаром блукали потенційні покупці та ті, хто прийшов сюди з простої цікавості. Їх одразу можна впізнати. А наша розмова якось поступово перейшла в площину тих цінностей, які, на жаль, втрачають свою справжню вартість. Володимир Дмитрович першим пожурився, що на базарі все частіше продаються нагороди та інші сімейні реліквії. “Всього лишень один раз я продав орден “Знак пошани”. Сусід дуже мене просив, але після того в моїй душі залишився неприємний осад. Такі речі, я переконаний, повинні залишатися в сім’ї, щоб передаватися з покоління в покоління. Адже наші діти, онуки, правнуки повинні знати своє коріння. Мене обурює, коли рідні за безцінь збувають нагороди. Було, що орден Перемоги тут продавали, орден Леніна, срібну медаль папи Римського й інші відзнаки. Тепер, щоправда, все це подорожчало в багато разів. Але хіба це виправдання? Жаль, що ми, українці, й досі не навчилися дорожити своєю історією, своїми реліквіями…”
Уже на прощання Володимир Дмитрович мовив: “Не хочу продавати свою колекцію, хоч дружина й пропонує. Я збирав її для дочок, але вони тим не цікавляться. Може, онука продовжить мою справу”, — і щира надія забриніла в його голосі…
Вікторія СТАНДРІЙЧУК