Соціум

Про чорнобильську катастрофу вустами хмельницьких ліквідаторів

Книга Володимира Лукіянчука “Чорнобильці Хмельницького. Книга пам’яті і спогадів” повертає нас до подій 25-річної давнини, коли сталася одна з найбільших техногенних катастроф людства. У нашім краї це документальне видання, яке презентували минулого тижня, стало одним із перших, яке вустами ліквідаторів привідкриває нам завісу страшних чорнобильських подій.

 

Книга Володимира Лукіянчука “Чорнобильці Хмельницького. Книга пам’яті і спогадів” повертає нас до подій 25-річної давнини, коли сталася одна з найбільших техногенних катастроф людства. У нашім краї це документальне видання, яке презентували минулого тижня, стало одним із перших, яке вустами ліквідаторів привідкриває нам завісу страшних чорнобильських подій.

Книга складається з кількох розділів. У першому зібрані спогади хмельничан, які ціною власного здоров’я і життя гамували чорнобильське страхіття. Через його горнило пройшло більше трьох тисяч наших городян, але четверта частина з них не дожила до чвертьстолітніх роковин аварії на ЧАЕС. Серед тих, кому довелося пройти її вогонь, був і сам упорядник видання. Володимир Федорович пригадує, що тоді працював заступником головного державного санітарного лікаря області і про вибух на атомній станції дізнався через два дні по тому. За місяць, у складі медико-санітарного батальйону, вирушив виконувати свій обов’язок у 30-кілометрову зону. “Тут ми відповідали за радіологічну безпеку ліквідаторів, мали контролювати рівень радіації у наметах, де вони жили, продуктах харчування, воді, проводити профілактику інфекційних захворювань, організовувати санітарно-освітню роботу, — розповідає він. — За два місяці надивився всякого. Сумно було бачити розгублених людей, яких у поспіху відселяли з навколишніх населених пунктів. Ліквідатори, більшість із яких була молодими солдатами та офіцерами, працювали позмінно і вдень, і вночі, отримуючи страшні дози опромінення. Робота над зруйнованим енергоблоком не зупинялася ні на секунду. Цілодобово у його стіни закачували тисячі тонн бетону. Але значно страшніше було думати про наслідки, які не забарилися, і ще десятки, а то й сотні років нагадуватимуть нам про 26 квітня 1986 року”…

Окрім розповідей ліквідаторів, до книги увійшли документальні матеріали та фотографії, розповіді про чорнобильців у місцевій пресі, зокрема у “Проскурові”, а ще згадано поіменно всіх хмельничан, які боролися з наслідками вибуху. 
Наш кор.

Фото Дмира Свідерського

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *