Як глибоку криницю важко осягнути одразу, так і людське життя не зміряєш одним поглядом. Водойма складається з маленьких краплин, життя людини — зі щоденних буднів. Скільки ж тих краплинок-буднів пролилось у житті клієнтки міського територіального центру соціального обслуговування Галини Штурби?!
Як глибоку криницю важко осягнути одразу, так і людське життя не зміряєш одним поглядом. Водойма складається з маленьких краплин, життя людини — зі щоденних буднів. Скільки ж тих краплинок-буднів пролилось у житті клієнтки міського територіального центру соціального обслуговування Галини Штурби?!
Не один десяток років пронісся у вихорі життя, пролетіли тисячі днів і ночей у клопотах та хвилюваннях. Були в них хвилини радості і години смутку, та, на щастя, й сьогодні Галина Микитівна енергійна, сповнена душевної сили та краси жінка. Чи не кожен прожитий день пам’ятає вона навіть у маленьких подробицях. А по-іншому, напевно, і не може бути. Бо у тих подробицях усе пережите: страшні епізоди з раннього дитинства — спогади про Голодомор 1932-1933 років та Велику Вітчизняну війну, повоєнна юність, радість кохання та материнства, а ще щира любов людей, з якими її зводило життя. А любити Галину Микитівну є за що, бо усю себе вона віддала людям.
Довгий час працювала вчителем, а згодом директором школи. Вона і тепер пам’ятає своїх перших учнів, їхні несміливі погляди та часом непередбачувані вчинки. У роботі з дітьми Галина Микитівна добросовісно виконувала настанови свого батька, теж учителя, Микити Сидоровича Штурби, який закликав любити свій край, Батьківщину, вчив молодих спеціалістів шанувати людей і прищеплювати цю любов своїм учням.
Турбота про кожного учня та бажання допомогти усім, навіть так званим важким підліткам, привела Галину Микитівну на службу у дитячу кімнату міліції, де вона стала першою жінкою-лейтенантом містечка Вижниці. Найкращою нагородою за її роботу на цій посаді стали листи від вихованців, у яких подяка за те, що вона повірила, зрозуміла і допомогла.
Один епізод із її трудових буднів ліг в основу оповідання буковинського письменника Миколи Шутака “Полуда”. У творі розповідається про хлопчика Сергійка, якого викрали члени однієї із досить радикальних сект. Одинадцять довгих днів і ночей Галина Штурба розшукувала дитину. Майже без сну та відпочинку, зморена, виснажена жінка переїздила від одного населеного пункту до іншого. Часом вона, певне, через втому, втрачала надію і готова була розплакатись від безсилля, але знов і знов опановувала себе, бо понад усе перейнялася долею дитини, знала, що має знайти хлопчика і врятувати його від фанатичної віри родичів, вберегти від найгіршого. Бо його мама, молода гарна жінка, пішла з життя через ту віру і в своєму останньому листі благала врятувати її дитину. Саме це додавало Галині сили, вона не зважала на перешкоди, звертала увагу на найменші дрібнички, які могли допомогти у пошуках. Нарешті знайшла маленького зляканого хлопчика і повернула до батька. Довгий час Сергійко писав Галині Микитівні листи, розповідав про свої досягнення, ділився сокровенним. А потім, через багато років, попросив її бути його названою матір’ю на весіллі. Хіба ж треба вищих нагород? Такі нагороди, напевно, отримують ті люди, які працюють не заради відзнак, а живуть для людей.
За відданість отримала пані Галина ще одну вагому нагороду: благословив її Господь на відбудову напівзруйнованої Іванівської церкви ХVІІІ століття. Галина Микитівна разом з мешканцями села відбудували святиню, підняли дзвіницю. І церковні дзвони, які мовчали багато десятиліть, знову радісно зазвучали, благословляючи людей на добро. Було це за час роботи Галини Штурби на посаді голови сільської ради села Виженка…
Промайнули роки, життєві дороги Галини Микитівни привели її з мальовничого Буковинського краю на чарівне Поділля. Приїхала вона у Хмельницький, де довгий час проживав її батько. Якось приросла душею до нашого міста, тут і залишилася.
Невичерпний оптимізм та активна життєва позиція не дозволяють цій жінці, яка відсвяткувала поважний вісімдесятирічний ювілей, спокійно відпочивати вдома. Мабуть, тому Галина Микитівна — частий гість на святкових концертах та заходах у нашому територіальному центрі. Їй є що сказати людям, поетичні рядки, прочитані нею, залишають гарні враження та навіюють приємні спогади.
Сьогодні, дивлячись в усміхнені очі пані Галини, ми бачимо щасливу людину, яка усі свої роки прожила чесно, сумлінно і віддано працювала, життя присвятила служінню людям. Ця чудова жінка займала досить високі посади, але ці посади не давали преференцій, а вимагали повної віддачі, кожна робота в її житті стала важливим етапом, спонукала краще розуміти людей та їх потреби. А сьогодні пані Галина, як і інші підопічні терцентру, потребує допомоги.
Наші клієнти по-різному прожили життя: зростали у різних сім’ях, воювали на різних фронтах, працювали в різних організаціях… Були молоді, здорові… А тепер їх усіх об’єднали життєві обставини, які, на жаль, склалися так, що ці люди щоденно потребують кваліфікованої допомоги працівників територіального центру. Адже більшість із них самотні, немічні люди поважного віку і самі ніяк не можуть впоратися зі своїми життєвими проблемами та потребами. Майже у кожного з них складна доля, а ще кожному просто необхідні добре людське ставлення та підтримка. Тому ми, працівники територіального центру, намагаємося робити все, що від нас залежить, щоб Галина Микитівна та сотні інших наших підопічних стали щасливішими людьми, щоб їхнє добре ставлення та любов до людей повернулись до них сторицею.
Інформаційно-консультативний Центр міського територіального центру соціального обслуговування