Із Запоріжжя повернулися, сповнені вражень, вихованці народного ансамблю танцю “Подолянчик”. Хмельницьких танцюристів запросив на своє десятиріччя народний ансамбль танцю “Вихиляс” під керівництвом Ганни Пелішок.
У Запоріжжі подолянчики провели три незабутні дні, живучи у сім’ях вихованців “Вихилясу”. У січні ансамбль із Запоріжжя брав участь у хмельницьких “Зимових візерунках”, його вихованці жили у сім’ях подолянчиків, тож проблем із поселенням у козацькому місті не було: хмельничан прийняли їхні запорізькі друзі.
Із Запоріжжя повернулися, сповнені вражень, вихованці народного ансамблю танцю “Подолянчик”. Хмельницьких танцюристів запросив на своє десятиріччя народний ансамбль танцю “Вихиляс” під керівництвом Ганни Пелішок.
У Запоріжжі подолянчики провели три незабутні дні, живучи у сім’ях вихованців “Вихилясу”. У січні ансамбль із Запоріжжя брав участь у хмельницьких “Зимових візерунках”, його вихованці жили у сім’ях подолянчиків, тож проблем із поселенням у козацькому місті не було: хмельничан прийняли їхні запорізькі друзі.
Поїздка була досить насиченою. Першого дня танцюристи здійснили екскурсію до Центру творчості дітей та юнацтва Шевченківського району, де розташовується танцювальний зал “Вихилясу”. Запорізький Центр творчості — аналог Хмельницького Палацу творчості дітей та юнацтва, але у Запоріжжі, зважаючи на значно більшу кількість населення, їх декілька: усі в різних районах.
Після екскурсії колективи поділилися освідом і провели два майстер-класи. “Вихиляс” показував тематику двох стилів: сценічного та класичного, а “Подолянчик” проводив майстер-клас з “Артеківською дискотечною програмою”.
Наступного дня відбувся великий концерт на два відділення, присвячений 10-річному ювілею “Вихилясу”. Хмельницький колектив подарував друзям кілька танців. Також підтримати іменинників і зустрітися з друзями-хмельничанами прийшли вихованці та керівники танцювального колективу “Веснянка”.
У фіналі концерту усі разом співали пісню “Многая літа”, що було дуже зворушливо. Хмельничани на знак поваги піднялися зі своїх місць і аплодували ювілярам стоячи. Але виявилось, що, окрім них, у залі більше ніхто не підвівся. Звісно, це було дивно для “Подолянчика”, але пізніше керівники “Вихилясу” пояснили, що у Запоріжжі не прийнято вставати в кінці концерту.
Запорізьким танцюристам дуже сподобалися номери “Подолянчика”, особливо вони були у захваті від хлопців. Адже у “Вихилясі” їх небагато: український народний танець не набув широкої популярності у Запоріжжі. На танець козачків хореографи переодягали дівчат у хлопчачі костюми. Ось такий дефіцит чоловічої статі у колективі.
Після концерту “Вихиляс” порадував глядачів дискотекою, солодким столом та цікавою ігровою програмою. Отож другий день пролетів непомітно.
Наступного дня усі разом поїхали на екскурсію на острів Хортиця — колиску українського козацтва. Там діти побачили роботу ковалів, спробували козацької кулеші й узвару. Але справжньою розвагою стали виступи козаків на конях. Вони показували неймовірні трюки: списами піднімали шапки із землі, одягали їх один одному на голову і виробляли, здавалось, неможливі трюки із бичами. Діти також мали змогу покататись на конях і сфотографуватися з ними. Тварини дуже сподобались молодим танцюристам, адже вони були чемні і терпляче витримували невеличкі фотосесії з кожним.
Проводжали “Подолянчик” із Запоріжжя керівники і вихованці “Вихилясу”. Подолянчики зміцнили дружбу із запорізькими колегами. Втомлені, але щасливі вони повернулися з козацької землі.
Юлія Черкашина, вихованка Палацу творчості дітей та юнацтва