Сподіваюся, ви ще знаходитеся під враженнями святкувань недавнього Дня Соборності, яке цьогоріч, як на мене, видалося аж надто контра-версійним. Щоправда, напередодні самого свята були сумніви з приводу того, чи наше нинішнє політичне керівництво хоч якось позиціонуватиме себе щодо цієї історичної дати, адже в останній час його ідеологічними апологетами було вже стільки “наламано дров” у цій царині, що, здавалося, це наше свято, яке визнано було на офіційному рівні тільки у 1999-ому, може нині потрапити, якщо не під заборону, то під владне ігнорування. На щастя, цього не сталося, бо, видно, на Банковій є ще люди зі здоровим глуздом, які дають собі звіт у тому, що подібна політична кон’юнктура також має свою межу, яку, до речі, усвідомив у свій час “хрещений батько” Віктора Януковича Леонід Кучма. Тож нині і наша нова влада постаралася, щоб по всій країні пройшли на досить-таки високому рівні офіційні заходи до Дня Соборності, а провідні телеканали не втомлювалися транслювати з цієї нагоди цілком державницьке звернення Президента Януковича. І хоч на Майдан Незалежності у столиці у святкову суботу таки збирали людей за допомогою адмінресурсу, та саме дійство порадувало своїм вишуканим українським репертуаром, на відміну від тієї чужомовної попси, яка звучить постійно з цієї сцени. До речі, у Києві таки лякали освітян та комунальників, аби ті не йшли на Софіївський майдан, де збирала своє віче не зовсім об’єднана і того дня опозиція, бо провладне її крило збиралося в іншому місці. Та все ж загальна атмосфера святкових заходів по всій Україні, хоч і мала подвійний зміст, видається мені досить оптимістичною і багатообіцяючою, зрозуміло, за певних умов. Адже, як на мене, у Віктора Януковича після цих подій та відвідин Почаївської лаври почала проглядатися нова тональність політичної лінії, серйозність якої якраз і можна буде перевірити чи не єдиним мірилом: якщо він забере зі своєї команди відверто антиукраїнських яструбів на кшталт Табачника.
Зрештою, є для подібних припущень й інші підстави, пов’язані, насамперед, з відверто антиукраїнськими діями, які демонструє останнім часом досить-таки цинічно офіційний Кремль, ніби перевіряючи терпеливість команди Януковича. Офіційна Москва діє у звичному для неї імперському дусі у ставленні, зокрема, до української діаспори в Росії. Так, наприкінці минулого тижня міністерство юстиції Російської Федерації звернулося до Верховного Суду з проханням ліквідувати тепер уже загальноросійську громадську організацію “Об’єднання українців Росії”, яка існує в цій нібито дружній до нас країні вже 19 років й об’єднує до 90 українських організацій по всій Росії. Недавні обшуки єдиної в Росії публічної української бібліотеки в Москві, ліквідація Федерації національно-культурної автономії українців в Росії, а тепер вже і замах на ОУР, якщо навіть не згадувати провокаційну заяву Володимира Путіна про роль українців у перемозі над фашистами, то хіба цього мало, щоб усвідомити нинішнім нашим владцям просту істину про те, що офіційна Москва не хоче визнавати жодних історичних реалій, пов’язаних з утвердженням української державності?
Тож відзначення командою Віктора Януковича на високому державному рівні Дня Соборності — це серйозний подразник для її політичного середовища, як, зрештою, і для всього суспільства, а заразом і виклик офіційному Кремлю, де вміють однаково трепетно нині любити “керенських, денікіних, колчаків”, з одного боку, та “лєніних, сталіних разом зі своїми царями-батюшками”, з іншого. Наша нова влада, видно, вчиться робити поки що лише перші кроки в розумінні того, чим є для українців їх державницьке самоусвідомлення, їх герої та антигерої, їх ідеали та розчарування та знакові історичні події. Словом, хочеться вірити, що відзначення нею нинішнього Дня Соборності є кроком до такої самоідентифікації…