Витверезники відійшли у минуле 12 серпня 1999 року. Тоді, згідно з рішенням Кабміну, функції цих закладів від Міністерства внутрішніх справ перейшли до Міністерства охорони здоров’я. У свою чергу, охорона здоров’я на базі наркологічних диспансерів відкрила відділення реабілітації і детоксикації.
У Хмельницькому медвитверезник, що знаходився на вулиці Рози Люксембург (тепер Грушевського) був закритий у 2000 році. З того часу всіх, кого вразив “зелений змій”, звозять до приймального відділення Хмельницької міської лікарні. Чи варто розповідати, в якому стані та вигляді потрапляють нетверезі люди у медичний заклад? Якщо відверто, то медикам приймального відділення не позаздриш. Як правило, цей контингент буйний, ставить всю лікарню на вуха. Тож доводиться не лише виводити пацієнтів зі стану сп’яніння, рятувати від токсикації спиртними напоями, простіше кажучи, приводити до тями, а й терпіти образи та навіть рукоприкладство. Щорічно через приймальне відділення міської лікарні проходить майже дві тисячі п’яних пацієнтів. “Проблема відкриття медико-соціальної установи, яка б займалася витверезенням п’яних, в нашому місті назріла, — каже заступник міського голови Григорій Давиденко. — З міської лікарні давно треба було зняти це навантаження, адже мова йде про надання кваліфікованої медичної допомоги п’яним за рахунок спокою та здоров’я інших людей…”.
Витверезники відійшли у минуле 12 серпня 1999 року. Тоді, згідно з рішенням Кабміну, функції цих закладів від Міністерства внутрішніх справ перейшли до Міністерства охорони здоров’я. У свою чергу, охорона здоров’я на базі наркологічних диспансерів відкрила відділення реабілітації і детоксикації.
У Хмельницькому медвитверезник, що знаходився на вулиці Рози Люксембург (тепер Грушевського) був закритий у 2000 році. З того часу всіх, кого вразив “зелений змій”, звозять до приймального відділення Хмельницької міської лікарні. Чи варто розповідати, в якому стані та вигляді потрапляють нетверезі люди у медичний заклад? Якщо відверто, то медикам приймального відділення не позаздриш. Як правило, цей контингент буйний, ставить всю лікарню на вуха. Тож доводиться не лише виводити пацієнтів зі стану сп’яніння, рятувати від токсикації спиртними напоями, простіше кажучи, приводити до тями, а й терпіти образи та навіть рукоприкладство. Щорічно через приймальне відділення міської лікарні проходить майже дві тисячі п’яних пацієнтів. “Проблема відкриття медико-соціальної установи, яка б займалася витверезенням п’яних, в нашому місті назріла, — каже заступник міського голови Григорій Давиденко. — З міської лікарні давно треба було зняти це навантаження, адже мова йде про надання кваліфікованої медичної допомоги п’яним за рахунок спокою та здоров’я інших людей…”.
Заступник міського голови показує мені товсту папку з документами. Виявляється, це десята частина офіційного листування, яку веде міська влада з обласною з 2000 року. Розпочинав її нині покійний міський голова Михайло Чекман. Звертався з офіційними листами до голови ОДА Віктора Лундишева, голови облради Миколи Приступи. Згодом правонаступництво цього листування перейшло до міського голови Миколи Приступи. Результат залишився нульовим — справа з місця не зрушилася. Нинішня міська влада на чолі з Сергієм Мельником, крім обміну офіційними листами в цій справі, пішла значно далі. У березні 2009 року проблему спробували вирішити, відкривши відділення наркоспрямування на базі міського Центру реабілітації безпритульних “Промінь надії”, що на вулиці Житецького, 22. На будівельно-опоряджувальні роботи з міського бюджету було виділено 740 тисяч гривень. Однак після відкриття відділення виявилося, що функціонування його не можливе, оскільки згідно з вказівкою МОЗ таке відділення має право на існування лише при закладі наркологічного спрямування. Між гілками влади розпочалося нове листування. На адресу керівництва ОДА, облради, профільного комітету, депутатів було адресовано багато листів з проханням вирішити проблему міського медвитверезника. Нарешті 23-а сесія Хмельницької обласної ради п’ятого скликання 9 вересня 2009 року прийняла рішення “Про відкриття діагностико-детоксикаційного та реабілітаційного відділення обласного наркологічного диспансеру” і погодилася з пропозицією розмістити його на вулиці Житецького, 22. У згаданому рішенні, пункт 3, йдеться, що головний розпорядник коштів обласного наркологічного диспансеру — управління охорони здоров’я обл-держадміністрації повинен передбачити видатки на утримання відділення. Заради користі справи ще в лютому 2010-го місто, після клопотання начальника управління охорони здоров’я ОДА, погодилося також передати наркологічному диспансеру частину приміщення на вулиці Житецького, 22, яка на даний час не використовується. За задумом, сюди могло переїхати поліклінічне відділення наркодиспансеру, що орендує цокольне приміщення у житловому будинку міської комунальної власності на Зарічанській, 4.
Час біжить, влада в області змінилась, а проблема понад десятирічної давнини не вирішена й досі. Відділення стоїть зачинене, бо не узгоджено питання його утримання. Хто буде платити за все? — ось основний камінь спотикання. Головний лікар Хмельницького обласного наркодиспансеру Богдан Проскурняк погоджується, що медвитверезник, маючи статус медико-соціальної установи, дуже потрібен місту. Навіть запевнив, що обласний наркодиспансер готовий організувати і налагодити необхідну фахову роботу в цьому відділенні, але на це мають бути передбачені кошти. “Область не може тягти на собі місто Хмельницький”, — сказав він у телефонній розмові. Ось тут, хочеш чи не хочеш, а з’являється цілком логічне запитання: хто кого і куди тягне, якщо міська лікарня приймає за рік лише нетверезих пацієнтів у 20 разів більше обласного наркодиспансеру? Не всі вони є міськими жителями, але у допомозі нікому не відмовлено. Дитяча міська лікарня прийняла за минулий рік більше 31 відсотка немісцевих пацієнтів, перинатальний центр — більше 10 відсотків, міська лікарня — більше 9 відсотків, травмпункт міської лікарні — більше 8 відсотків хворих зі всієї Хмельниччини. З майже двох тисяч осіб, які пройшли через приймальне відділення міської в стані алкогольного сп’яніння, 39 були уродженцями різних населених пунктів не тільки нашої області, а й України (?). То й що?..
“Якими будуть наступні кроки міської влади?” — запитую у Григорія Давиденка. “Думаю, ми все-таки знайдемо точки, де перетинаються інтереси міста й області”, — сказав Григорій Михайлович.
Листування триває. Незадовго до нового року до голови Хмельницької ОДА Василя Ядухи звернувся голова координаційної ради громадських та благодійних організацій Ігор Ратушний. “…Відкриття цього закладу підтримується громадськістю міста та буде служити на користь громаді”, — йдеться у клопотанні. Офіційної відповіді на даний лист немає.
Замість післяслова
Вам цікаво, як опікуються п’я-ними за кордоном? Як завжди, Інтернет дає багато інформації. Скажімо, в Канаді діє служба “Червоний ніс”. Вона доставляє людей у легкій стадії сп’яніння додому і стягує за це відповідну плату. Якщо ж клієнт у стадії глибокого сп’яніння, його доставляють до медичного закладу. Подібна служба діє у Швеції. В Англії та США п’яного, насамперед, доставляють до поліцейської дільниці, де можуть утримувати до 12 годин. Коли затриманий дуже п’яний, його можуть відвезти у витверезник, які в цих країнах перебувають повністю в компетенції органів охорони здоров’я. Англійські поліцейські, якщо людина непритомна, зобов’язані одразу, минаючи поліцейську дільницю, доправити її до лікарні. У Польщі витверезниками відає Міністерство охорони навколишнього середовища. Але обслуговують п’яних тільки медики. У витверезник доставляють лише осіб у стані важкого сп’яніння. Всіх інших проводжають додому, залишаючи опікуватись ними дорослих членів сім’ї. Доставка додому, зрозуміло, платна. Наприклад, у Німеччині ніч у витверезнику обійдеться в 111 євро, а якщо й лікарі обслуговували — 140 євро. У Фінляндії для п’яниць навіть передбачені невеликі будиночки з теплою підлогою, де можна відіспатись і протверезіти.
В останні роки роботи витверезників в Україні за його “відвідування” брали майже 130 гривень. До сотні обходилася послуга, щоб п’яного не внесли до бази даних, не написали на роботу. Не так давно міністр внутрішніх справ України Анатолій Могильов озвучив ідею повернення медвитверезників. На думку міністра, в радянські часи подібні заклади були неабияким чинником дисципліни. Але поки що повернення витверезників є лише пропозицією, бо треба ухвалювати відповідну нормативну базу, але найголовніше, аби нові закони посадовці виконували.
Вікторія СТАНДРІЙЧУК