Займатися бісероплетінням дуже цікаво, а головне — під силу у будь-якому віці. І як підтвердження — вироби з бісеру аматорів, які ми споглядали на виставці у міському Будинку культури в день свята Василя. Їх автори — юні школярки з Ярмолинеччини та цілком зрілі люди з нашого міста, а також районів області, які знайшли хобі, як засіб вираження свого я, зовсім недавно.
“Виставка виробів з бісеру — своєрідна візитівка до відкриття гуртка, — розповіла Оксана Парацій. — Я — підприємець, маю педагогічну освіту і в душі залишилася вчителем. А тому з радістю беруся за нову роботу — навчити інших того, що вмію сама, адже виготовлення прикрас — моє теперішнє заняття. Авторів, які представили тут свої роботи, я знаю особисто. Це дуже цікаві й творчі люди. Попри проблеми, вони все ж не втратили інтересу до життя, відчувають прекрасне, вміють дарувати настрій іншим людям. Ми хочемо заявити про себе: ми такі є, ми вміємо творити. Єдиний спосіб вивчити це мистецтво — постійно спілкуватися з майстрами, обмінюватися досвідом і творити. Я займаюся бісероплетінням уже вісім років. Починала з ремонту прикрас, виготовлення простеньких речей, які робила для себе, дарувала подругам, навіть малознайомим людям, аж поки не опанувала цю техніку досконало. Мої роботи побачила Надія Буртна, голова Хмельницької самодіяльної спілки жінок-художниць “Диво-цвіт”, яку я називаю своєю хресною мамою. Вона запросила мене на першу виставку у художній музей і з того часу я продовжую вдосконалюватись у своїй творчості. В моєму житті вже було чимало місцевих та всеукраїнських виставок, на які мені давала путівку голова обласної організації Національної спілки майстрів декоративно-прикладного мистецтва Таїсія Стан. Доводилося виставляти свої роботи і в порідненому місті Чеханові (Польща). Я вдячна всім людям, які на певному етапі мого життя мене вчили, передавали свій досвід. Надіюся на подальшу співпрацю з ними. Адже вивчити народне мистецтво наодинці неможливо.”
Навіть ця невеличка виставка в фойє закладу культури, що вмістила вироби з різною технікою бісероплетіння, показала: людській фантазії немає меж. Були тут жіночі прикраси та предмети інтер’єру, ікони, картини, рушники, іграшки, все виготовлене з різноманітного за розмірами й кольорами оздоблювального матеріалу — бісеру.
Як зауважила Таїсія Стан, на виставці представлено досить непогані, як на непрофесіоналів, роботи з бісеру. “Не так давно ми робили в Хмельницькому свято, на яке запросили 15 майстрів з усієї України. Відбулися гарні майстер-класи професіоналів. Деякі майстри поїдуть на міжнародний фестиваль. Ми ж тішимося, що в нас багато початківців, які подають великі надії на розвиток цього мистецтва в нашому краї. В недалекому майбутньому вийдемо на всеукраїнський рівень. Маємо для цього надбання”, — каже вона.
Цікавими були розповіді мисткинь, з якими вдалося поспілкуватися. “Так захопилася бісером, що тепер не уявляю свого життя без цього заняття. Два роки я сплю і живу бісером. Він у мене всюди — на кухні, в кімнаті, завжди під руками. Це третя моя виставка. На моїх рушниках — власна техніка використання бісеру. Дуже хотілося поєднати тканину та бісер. Вишивки — це пройдений етап, а от плести на станку візерунок, а потім поєднати його з тканиною — для мене нове. Думаю, що мені це вдалося. Я відвідувала майстер-класи в Хмельницькому, Києві. Відшліфовую певні техніки, а вже потім уявляю виріб. Виходить, спочатку вчишся, а потім твориш. Бісер — це безкінечне вдосконалення…”, — поділилася Світлана Рогачевська. “Мені подобається робити все красиве, — зізналася Людмила Морозюк. — Я поєдную в прикрасах шкіру та самоцвіти — бірюзу, корали, чорний гематит. Робота над одним виробом займає кілька днів”. “У мене вже шість картин, вишитих бісером. Планую вишити ікону, але поки що підбираю кольори. В попередній роботі використала 29 різноманітних відтінків”, — ділиться Тетяна Боднар. А Людмила Кучер зізналася, що після техніки орігамі захопилася виготовленням дерев з бісеру. Серед її виробів — зелені та золоті берізки, а також квітучі кущі. Енергетик за професією, як виявилося, теж може мати творчу натуру. Вперше вона побачила, як виготовляються вироби з бісеру, по телевізору і захопилася цим по-справжньому. “У кожній справі головне — вкладати душу”, — впевнена Людмила. Ще одна моя знайома — Світлана Демчишина. Творчість — не тільки її захоплення, а й спеціальність та робота. Світлана багато чого вміє і робить: розписує фарфор, шиє цікаві речі з тканин, але на виставці представила своє зовсім недавнє захоплення — вироби із солоного тіста. “Думаю, що в нас усе вийде, — сказала на завершення нашої розмови Оксана Парацій. — До речі, я не одну нову справу починала на свято Василя. Мого сина теж звати Василь. А ще хочу зауважити, що українці все в житті роблять заради дітей і для дітей: чи то в господарстві, чи то в мистецтві. Ми таки справді є духовно багатою нацією…”. Що тут ще додаси?!
Вікторія СТАНДРІЙЧУК
На фото: Оксана Парацій з сином Василем