Не буду судити, наскільки серйозним був привід для того, щоб проводити на минулому тижні під дощем у знак протесту відкриті сесії Львівської обласної та міської рад у знак протесту проти спроб нової влади через свої суди позбавити посмертного статусу звання Героїв України Степана Бандеру та Романа Шухевича. Відомо, що мертві сорому не мають, як у даному випадку, за своїх правнуків поганих. Не сумніваймося, що й інші західноукраїнські представницькі органи різних рівнів підтримають колег-депутатів з Львівщини, адже у такий негідний спосіб нова влада зачепила надто болючий нерв самосвідомості українців і не лише на Заході нашої країни, де, підкреслю, ніколи, навіть у часи тотального найжорстокішого ідеологічного тиску компартійної системи, не стояло питання про якісь сумніви у масовій свідомості щодо визнання героїки ОУН-УПА та її лідерів. З приводу цього можна хіба що знову висловити здивування, чому так пізно для себе особисто “героїзував” цих знакових діячів національно-визвольного руху екс-президент Віктор Ющенко, який тільки під завісу свого правління, коли йому, образно кажучи, не було що втрачати, наважився на указ про присвоєння Степанові Бандері посмертного звання Героя. Зрештою, дивує, що не чути нині від Віктора Андрійовича й обіцяних ним закликів до масових протестів, якщо хтось наважиться ревізувати ці його укази. Як бачимо, не лише наважились, але йдуть ще далі, не усвідомлюючи, мабуть, що рубають заразом і гілляку, на якій самі сидять. І якщо у Москві насправді нашій новій владі поставили ультиматум щодо проведення офіційної дегероїзації лідерів ОУН-УПА, то там нині мали б бодай задуматися над новими реаліями у потрактуванні нашої історії, які з’явилися після публічної заяви неформального російського лідера Володимира Путіна щодо потрактування вкладу українців у перемогу над фашизмом, якому, до речі, першою почала протистояти українська ОУН ще у той час, коли Сталін обіймався з Гітлером. І якщо “одкровення” Путіна для нової влади не показник того, за кого її тримає офіційна Москва, то, мабуть, ми маємо справу у їх випадку з новітнім політичним садомазохізмом антинаціонального ґатунку. Адже замість того, щоб там дали чітку оцінку цьому антиукраїнському випаду з Кремля, офіційний Київ і досі сором’язливо відмовчується. До речі, мовчить і вся чисельна прокомуністична і проросійська рать, що досить комфортно почувається в Україні і роками паразитує на героїці боротьби з фашизмом. Якщо вона публічно не відреагувала на ляпас Путіна, то виникає цілком закономірне питання: а кому вона насправді служить?
Мене ж особисто турбують ці факти ще й тому, що з’явилися вони напередодні Дня Соборності й ніби продовжили ланцюг провокацій навколо подібних історичних тем, зокрема, проблеми українського Геноциду 1932-1933 років. Зрештою, добре маємо усвідомлювати, що нова влада, маніпулюючи парламентською більшістю, Конституційним Судом, здатна нині на законодавчому рівні провести будь-яке рішення, в тому числі і щодо потрактування певних дат і подій вітчизняної історії. Не сумніваюся також у тому, що наше перелякане чиновництво на місцях, заради збереження своїх теплих місць, здатне виконувати навіть антиукраїнські вказівки з центру. Цим людям є що втрачати біля тих владних корит, які їм дістались, а категорії моральності, вірності хоч якимось світоглядним принципам — не для них. І з не меншим ентузіазмом вони будуть організовувати акції, які ідейно супе-речитимуть тому, що вони ще вчора робили, скажімо, вшановуючи жертви Голодомору чи відкриваючи меморіал пам’яті Романа Шухевича на нашій Чемеровеччині. Саме тому мене тішить, що обласна рада Львівщини проявила свій національний характер і у свій спосіб відреагувала на спроби дегероїзації нашої історії. На жаль, Хмельниччина на це ще не здатна, бо у відповідь на подібні провокації щодо нашої минувшини на Поділлі мали б нині з’явитися вулиці й пам’ятні меморіали, які вшановували б імена Симона Петлюри, Івана Виговського, Якова Гальчевського та інших відомих історичних постатей, життя яких було пов’язане з нашим краєм. На жаль, ми знаходимося на півдорозі до усвідомлення героїки власного народу, а наших владців не надто зачіпають трагедії та героїчні сторінки історії своєї нації…
