Останні події у Європі, світі ще раз підкреслили першочергові проблеми, які існують у більшості держав, — проблеми пошуку роботи, зайнятості, скорочення працівників на підприємствах, різкого зниження рівня життя більшості населення. В деяких країнах фінансова криза стала реальною передумовою виникнення соціальних конфліктів.
Останні події у Європі, світі ще раз підкреслили першочергові проблеми, які існують у більшості держав, — проблеми пошуку роботи, зайнятості, скорочення працівників на підприємствах, різкого зниження рівня життя більшості населення. В деяких країнах фінансова криза стала реальною передумовою виникнення соціальних конфліктів.
Наша держава не виняток. Проблема зайнятості в Україні здається не такою гострою тільки тому, що значна частина людей задіяна у “тіньовій економіці”. Але в найближчі 5-10 років “тінь” повинна бути ліквідована. Україна не зможе існувати при такій “подвійній бухгалтерії”. Тому першочерговим є питання відкриття нових робочих місць, а для цього необхідно створювати нові сучасні підприємства у різних галузях народного господарства.
Розраховувати, що на теперішніх діючих підприємствах буде збільшена кількість робочих місць, не доводиться, оскільки при їх модернізації кількість робочих місць, навпаки, зменшується.
Надії на те, що в Україні запрацюють програми будівництва нових підприємств, також сьогодні виглядають ілюзорними. Окрім того, у сучасних ринкових умовах, з урахуванням застарілих технологій, зростання до світового рівня цін на енергоносії вартість продукції, яка виготовляється на українських заводах, втрачає конкурентоздатність, імпорт має всі переваги. Поки минає для нас дорогоцінний час, на світовому ринку проходять незворотні процеси. Ринки перенасичені, щороку з’являються нові супертехнології. Здебільшого зробити краще і дешевше у таких умовах ми вже не здатні.
Але є досвід Китаю та Польщі, який ми маємо використати. Найцікавішим для нас, вважаю, є досвід найближчого сусіда — Польщі, який свідчить, що проблему створення нових робочих місць глобально може вирішити інвестор, який, фінансуючи нові виробництва, одночасно володіє можливостями збуту продукції в перенасиченому товарами світі, знає кому продати виготовлену продукцію у найближчі 5-10 років.
Щодо Китаю, то 20 років тому там майже біля всіх міст були створені території високих технологій, де інвесторам створили сприятливі пільгові умови, надали можливість вкладати кошти у розвиток свого бізнесу. Китай залучив до себе практично всі види виробництв, які є у світі, багато з яких відтворив чи зробив власні.
Щодо Польщі, то вона блискуче скористалася досвідом Китаю. Ми пам’ятаємо Польщу 15-20 років тому, коли там нічого не було. Колони автомобілів з товарами широкого вжитку — від цвяхів до телевізорів йшли з України. За шість-сім років до входження у Євросоюз влада Польщі визначила депресивні міста, райони, у першу чергу, де були розташовані заводи колишнього ВПК, і на рівні уряду, сейму було прийняте рішення створити додаткові пільги інвесторам, які вирішать побудувати нові виробництва у цих місцях. Метою такого рішення було створення нових робочих місць. Це дозволило побудувати нові виробництва. За ці роки у Польщі з’явилися десятки сучасних заводів багатьох відомих брендів світу.
Є світові критерії щодо оцінки інвест-клімату, бізнес-середовища в країнах. Їх можна назвати правилами гри, вони для всіх однакові. В Латвії, яка досить успішна в створенні підприємницького середовища, знаходиться на 25 місці у світі, усі проблеми об’єднали у три блоки.
Перший блок — “підприємницьке середовище”. Це не порожні слова, а світовий показник, який оцінює Всесвітній банк. Цей показник нараховує десять параметрів, за якими Україна посідає лише 137 місце.
Другий блок — “конкурентоздатність”. Тут 12 параметрів, які охоплюють, зокрема й галузі охорони здоров’я, освіти, вони також оцінюються і мають відповідне місце у світовому рейтингу.
Третій блок — “кредитний рейтинг країни” — рівень платоспроможності. Знову ж таки цей показник має шкалу з десяти рівнів. Найвищий рівень кредитоспроможності — ААА, найнижчий — D, стан дефолту. Ми нині маємо рівень В — “суттєво недостатній”.
Які ж висновки з вищевикладеного?
Інвестиційний клімат, покращення ведення бізнесу — це не якесь аморфне, стихійне явище, його потрібно розглядати як об’єкт управління, отож аналізувати, планувати, організовувати виконання і контроль. Закріпити за всіма параметрами міністерства і відомства, визначити завдання, терміни і працювати. Системна робота над покращенням параметрів “легкості ведення бізнесу” у найближчі рік-два може вивести Україну на значно вищий щабель у світовому рейтингу.
Отже, необхідні радикальні рішення щодо залучення інвестицій в економіку України. У цій справі потрібно налагодити системну роботу і центральних, і місцевих органів влади. Одні лише декларації, агітація про необхідність інвестицій нічого не дають. Прикро, що Польща попереду, діє, а ми, сусіди по кордону, практично стоїмо на місці.
З наведеного досвіду і у нас інвестору потрібно надати пільги та державні гарантії, визначити механізми, критерії, за якими вони надаються. Рішення на центральному рівні дадуть можливість адміністраціям, місцевим органам самоврядування проявляти більше ініціативи, налагоджувати зв’язки з інвесторами, планувати цю роботу. Тоді для більшості областей України настане час, коли будуть крок за кроком створюватися сучасні виробництва з конкурентоздатними робочими місцями, у першу чергу, для молоді. Так, на якийсь час держава не отримає частину прибутку від нових підприємств (завдяки пільгам), але ж нині ми не маємо ні цих підприємств, ні робочих місць, ні відповідних прибутків. У той час, як на нових підприємствах люди матимуть стабільну зарплату, відрахування до Пенсійного фонду, сплата податків до місцевого бюджету відбуватимуться без затримок. Такі підприємства будуть прозорими і не поповнять “тіньову економіку” України, бо, як правило, справжні інвестори — це власники великих грошей, вони не планують роботу в “тіні” і закони не порушують.
І наостанок: держава утримує ряд інститутів, які здійснюють стратегічні дослідження та інші, то чому не досліджується позитивний світовий досвід найважливіших напрямків розвитку, який може бути реалізований у нас? Чому наші посольства не аналізують економіку держав, де вони працюють, чому не надають пропозицій на розгляд нашій вищій владі?
Впевнений, якби відповідна аналітика, матеріали були відпрацьовані і подані керівництву держави, Президенту, прем’єр-міністру, вони б отримали підтримку.
Іван ДУНЕЦЬ, голова Хмельницького регіонального відділення Союзу промисловців і підприємців, генеральний директор ТДВ “Завод АДВІС”