Цей двоповерховий будинок на колишній вулиці Олександрівській (нині — Проскурівська, 83), зафіксований на старій поштовій картці початку ХХ століття, вже понад століття перебуває винятково у розпорядженні дітей. Нині тут працює обласний центр науково-технічної творчості молоді, раніше містилася школа, а на початку існування — міське училище.
Цей двоповерховий будинок на колишній вулиці Олександрівській (нині — Проскурівська, 83), зафіксований на старій поштовій картці початку ХХ століття, вже понад століття перебуває винятково у розпорядженні дітей. Нині тут працює обласний центр науково-технічної творчості молоді, раніше містилася школа, а на початку існування — міське училище.
У Російській імперії з 1804 року склалася чітка система державної народної освіти, за якою були встановлені чотири типи навчальних закладів: парафіяльні (школи), повітові (училища), губернські (гімназії) та університети. На Проскурівщині існувала розгалужена мережа парафіяльних шкіл, працювало повітове (яке ще називали “дворянським”) училище у Чорному Острові, а також єврейське училище I розряду в Проскурові. 1869 року в результаті чергової реформи народної освіти було прийнято рішення про закриття дворянських училищ і перетворення їх у міські народні училища. Того ж року цей проект був реалізований: училище у Чорному Острові закрили, а замість нього в Проскурові відкрили двокласне міське народне училище.
До міських училищ приймали дітей від 7 до 12 років, повний курс навчання тривав п’ять років, викладали предмети: закон Божий, російська мова з краснописом, арифметика, історія, географія, природознавство, церковний спів, креслення, а також гімнастика, ремесла для хлопчиків і рукоділля для дівчаток. Ще один нюанс: навчання дітей було роздільним, тому існували два відділення — чоловіче і жіноче.
Штатним доглядачем (тобто завідувачем) проскурівського училища був призначений Олександр Тищенко, який обіймав цю посаду наступні 30 років та багато зробив для становлення й розвитку навчального закладу. Олександр Семенович мав у Проскурові величезний авторитет і повагу. Проскурівський нотаріус Костянтин Колоколов у своїх спогадах 1888-1915 років згадував: “В серой жизни Проскурова ярко блестели две точки, одна из них — это двухклассное народное училище, во главе которого стоял популярнейший из жителей, смотритель Тищенко… Вообще, народное училище было учреждением, которому проскуровское общество очень симпатизировало, к господину Т. все обращались за советами, не исключая милых хозяюшек, и снисходя к их просьбе, он очень часто даже варил им варенье, пек мазурку и приготовлял тюлевые бабы, хотя последние не всегда выходили у него удачно, ибо были слишком ажурны”.
Тривалий час училище тіснилось у непристосованих для навчання приміщеннях на перехресті Соборної та Мільйонної (нині — вул. Героїв Майдану). Лише завдяки зусиллям Тищенка вдалося переконати владу збудувати нове навчальне приміщення на вул. Олександрівській, яке відчинило двері для учнів у 1903 році.
Проскурівське міське училище вважалось одним із найкращих у губернії, саме тому з 1909 року при ньому відкрили “Постійні педагогічні курси” для вчителів. Подібні курси були організовані лише у трьох містах Подільської губернії (ще у Вінниці та Балті). У 1912 році всі міські училища (зокрема й Проскурівське) реорганізували у вищі початкові училища — чотирикласні навчальні заклади. Проте вже у перші роки радянської влади училище припинило існування. В його будівлі розмістилась середня українська школа, яка у 1930-х роках мала №7, а в повоєнний час — №3.
У роки Другої світової війни фашистські окупанти в приміщенні школи №7 відкрили “Вербувальний пункт” для організації відправки проскурівчан на роботи до Німеччини. Всього у 1942-1943 роках було вивезено понад 1300 людей.
У 1970 році середня школа переїхала в інше приміщення, а будинок передали обласній станції юних техніків. У 1992 році станцію перейменували в обласний центр науково-технічної творчості молоді.
Сергій Єсюнін, історик