Той факт, що нинішній ректор Кам’я-нець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка Сергій Копилов не продовжив контракт з професором кафедри історії української літератури, головою Всеукраїнського Товариства Івана Огієнка, колишнім багаторічним деканом філологічного факультету, відомим науковцем Євгенією Сохацькою, якій, власне, цей виш зобов’язаний нинішнім своїм ім’ям, уже вийшов далеко за межі проблем, які в ньому існують. Це, якщо хочете, і своєрідний виклик усій науково-викладацькій спільноті вищої школи не лише нашого краю, а й України, який, як на мене, можна сприймати водночас як ознаку реваншу вчорашніх або ж як прояв їх агонії, що передує кардинальним змінам, зокрема й кадровим. Хоча…
Той факт, що нинішній ректор Кам’я-нець-Подільського національного університету ім. Івана Огієнка Сергій Копилов не продовжив контракт з професором кафедри історії української літератури, головою Всеукраїнського Товариства Івана Огієнка, колишнім багаторічним деканом філологічного факультету, відомим науковцем Євгенією Сохацькою, якій, власне, цей виш зобов’язаний нинішнім своїм ім’ям, уже вийшов далеко за межі проблем, які в ньому існують. Це, якщо хочете, і своєрідний виклик усій науково-викладацькій спільноті вищої школи не лише нашого краю, а й України, який, як на мене, можна сприймати водночас як ознаку реваншу вчорашніх або ж як прояв їх агонії, що передує кардинальним змінам, зокрема й кадровим. Хоча нині, як бачимо, першою “жертвою” ймовірного оздоровлення у вищих ешелонах університетської еліти у Кам’янець-Подільському національному університеті став справді харизматичний науковець-філолог, громадський діяч загальноукраїнського рівня Євгенія Сохацька, яку знаю особисто з кінця вісімдесятих, вважаючи себе шанувальником її літературознавчої, науково-дослідницької, громадської та педагогічної діяльності.
Те, що останніми роками, якраз з приходом на посаду ректора цього університету у часи Януковича історика Сергія Копилова, подейкують, людини не чужої до сумнозвісного міністра освіти Дмитра Табачника, над нею нависла загроза звільнення у формі непідписання кон-тракту, у Кам’янці та самому виші говорилося дуже відверто. Щоправда, після Революції гідності ці розмови затихли, адже звільнення Євгенії Сохацької у нинішній час за надуманим приводом було б сприйняте, скажімо так, здоровою україноцентристською частиною цього вишу та міською громадою Кам’янця, де вона тривалий час очолювала Товариство “Просвіта”, як цинічний виклик з боку представників тієї “старшої школи”, котру уособлює нині ректор Копилов, який, до речі, ніколи не ховав своїх антиогієнківських поглядів.
Саме тут, а не деінде, слід шукати відповіді і на питання, чому свого часу “посунули” з посади ректора історика-патріота Володимира Завальнюка, при якому ідея Євгенії Сохацької про надання університету імені його засновника, яким був Іван Огієнко, була втілена в життя. Про те, що готується “розправа” над професором Сохацькою, красномовно засвідчило рішення ректора Копилова вивести з навчальних планів університету 2013-2014 років спецкурсу “Іван Огієнко і Кам’янець-Подільський університет”, що сама Євгенія Іванівна, наскільки знаю, сприйняла з притаманною їй мужністю. Нині ж уже відмова їй у викладацькій діяльності у рідному виші, де, на жаль, на її захист не зуміла стати, будемо вважати, через власний консерватизм, викладацька спільнота. Хоча, якщо точніше окреслити цей діагноз потурання несправедливості з явними ознаками українофобства, то цей факт, як на мене, засвідчує про хронічний стан безпринципності та безхребетності, який нині в силу багатьох причин панує у багатьох наших і не лише регіональних вишах. Щоправда, Кам’янецький університет, який завжди вмів проявляти у подібних випадках свій принциповий характер, таки неабияк здивував. Як, до речі, дивує з цього приводу позиція обласного департаменту освіти і науки, тієї ж обласної “Просвіти” та багатьох інших державницьких громадських інституцій Кам’янеччини та нашого краю, які, видно, не помітили, що у випадку з таким цинічним “витісненням” з Кам’янецького університету Євгенії Сохацької позбиткувалися над усіма ними.
Знаю, що Євгенія Іванівна — мужня людина, не сумніваюся, що невдовзі “крига скресне” і в університеті, для якого вона виборола ім’я Івана Огієнка, та сьогодні адресуємо їй лише наше дружнє: “Тримайтеся! Ми з вами!”…