У позаминулому номері “Проскурова” ми вмістили інтерв’ю з нашою землячкою, менеджером з комунікацій “ ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу” Оленою Бессарабовою. Як і обіцяла, Олена поїхала на Донбас, на свою шахту в Кіровському, де пробула тиждень, і повернулась минулої суботи знову у рідний Хмельницький. Про враження від перебування на Донбасі, у тепер уже рідному їй Донецьку, наша з нею розмова.
У позаминулому номері “Проскурова” ми вмістили інтерв’ю з нашою землячкою, менеджером з комунікацій “ ДТЕК Шахта Комсомолець Донбасу” Оленою Бессарабовою. Як і обіцяла, Олена поїхала на Донбас, на свою шахту в Кіровському, де пробула тиждень, і повернулась минулої суботи знову у рідний Хмельницький. Про враження від перебування на Донбасі, у тепер уже рідному їй Донецьку, наша з нею розмова.
— Скажу відверто, — ділиться з нами Олена, — доволі сумне враження нині викликає вже і сам Донецьк. У неділю, 6 липня, о 16.00 я вийшла з потяга, невдовзі біля пам’ятника Леніну помітила дивне зібрання якихось озброєних людей, серед них і молоді жінки, деякі навіть у камуфляжі. У центрі також побачила дивні пари — озброєний чоловік з жінкою, які, вочевидь, за задумом організаторів цієї піар-акції, мали символізувати проводи на захист ДНР цих “героїв” їх коханими. Ця акція тривала один день.
Взагалі місто-мільйонник Донецьк нині справляє гнітюче враження: практично нікого не видно на вулицях, ніби вимерло, по автошляхах можна бачити машини з озброєними людьми, які поводяться безцеремонно і нахабно, відверто погрожують зброєю водіям, які впритул до них наближаються. Так було з однією з моїх подруг.
Здається, інтенсивніше проходить оздоровлення свідомості тих, хто з симпатією ставився до деенерівців. Одного з таких хлопців, знайомого нашої сім’ї, ці бандити затримали без будь-яких причин, протримали тиждень у якомусь приміщенні, де він чув по сусідству стогін людей, яких катували. На щастя, його випустили, бо нічого на нього не “нарили”, як висловилися ті бандити, а він, повернувшись додому, того ж дня виїхав поїздом у Білорусь. Цей випадок став холодним душем для багатьох таких, як він.
У нашій квартирі ми прийняли сім’ю друзів, які жили у районі аеропорту, де зривалися снаряди…
— Яка ситуація на “Комсомольці Донбасу” і взагалі, що в Кіровському робиться?
— Чотири доби провела на своїй шахті, яка ще працює, хоча багато шахт у цьому регіоні зупинилося через усі ці події. Нині до нас уже не змогли під’їхати шахтарі, які живуть на Дніпропетровщині. Була свідком, як повз наше місто рухалася колона з 12 танків з російськими прапорами, шестеро з яких залишилося біля Кіровського, “окупувавши” територію колишньої військової частини, де будувався міграційний пункт для затриманих прикордонниками нелегалів з Азії. Видно, готуються саме тут до опору українським силовикам.
У людей загальна тривога, неспокій, усі переживають за своїх рідних, виїхати із зони, контрольованої терористами, на авто вже практично неможливо….
— Знаю, що ви особисто мали неприємності з деенерівським патрулем на одному з їх блок-постів.
— Історія ця сталася, коли їхала у Кіровське з Донецька. Зупинивши мене, патруль поцікавився моїм паспортом, у якому місцем реєстрації вже декілька років залишається Хмельницький. Пояснила їм, де це, а вони, після консультації між собою, обшукавши моє авто, зажадали, аби я показала свої руки долонями догори.Уважно оглядали мої вказівні пальці, бо побачили в мені потенційного снайпера…
Це доволі показовий епізод з тих буднів, якими живе нині Донбас. Регіон чекає, що увесь цей кошмар повинен невдовзі закінчитися, хоч добре розумію, як непросто нині новій українській владі вирішити цю проблему, адже з подібним наша країна зіткнулася вперше і дай Бог, щоб востаннє, за роки своєї незалежності.
Розмовляв В.СІВАЧ