Ця неймовірна історія життя і кохання об’єднала Хмельницький, Львів, Херсон і Донецьк. Про це розповіла саморобна обручка, виготовлена з гільзи.
На початку грудня 2021 року один з підрозділів Збройних Сил України передав п’ять тонн “відпрацьованої” військової форми з зони ООС волонтерській групі “Маскути”з Хмельницького для плетіння маскувальних сіток. Розбираючи отримані речі, в одному з бушлатів волонтерка Ірина Ковалевська знайшла виготовлену вручну обручку. Знахідка настільки вразила жінку, що вона вирішила розшукати родину офіцера. І їй це вдалося…
З’ясувалося, що власником каблучки був 21-річний Денис Коза з Херсонщини, який після випуску з військової академії вирушив на передову боронити Україну. Та так і не встиг освідчитись коханій, бо загинув у бою влітку 2014 року…
“Тільки-но починаю згадувати цю щемливу й трагічну історію — мурашки на шкірі. Скільки вже пережито, але неможливо не плакати, бо це долі людей, та ще й таких юних, — розповіла журналісту “Фактів” волонтерка Ірина Ковалевська. — Війна забрала тисячі життів і багатьох об’єднала в горі… Ми в Хмельницькому, відразу після Майдану, почали допомагати нашим військовим. Ось уже восьмий рік разом, виготовляємо для наших військових маскувальні сітки та костюми. Основний кістяк нашої волонтерської групи “Маскути” — це семеро осіб. Здебільшого працюємо, коли є вільний час після роботи. Наші сітки для маскування називаємо ніжно — “мавками”. Заготовки купуємо, а сировину дають підприємці зі швейних цехів. У грудні нам потрапили до рук кілька тонн списаної давно форми, яка мала йти на утилізацію. Я ще й попередила колег, аби перевірили кожну одежину, бо ж мало що можна знайти всередині. Таке бувало, що мені потрапляли на очі носові хустинки, копійки, гребінці для волосся. Це якось вже звично… А тут чомусь потягнулись руки до однієї форми, я до кишені — а там обручка. Акуратна, запаяна швом збоку, помітно, що виготовлена власноруч. Щодо матеріалу, то це або латунь, або мідь. Потім я цікавилась у військових, вони припустили, що перстень міг належати комусь з артилеристів, бо ті працюють з важкою технікою…”
У той момент, коли Ірині потрапила до рук ця зворушлива каблучка, поряд була колега, волонтерка Наталія Баран, вона теж втратила на війні сина Максима.
“Її сину, Максиму Яровцю, командиру взводу, був також 21 рік. У цього чудового хлопця були великі перспективи, плани. Та важке поранення не дало шансів, — говорить Ірина Ковалевська. — Я думаю, що не випадково матір героя була біля мене поруч. Вона, як ніхто, зрозуміла все без слів і заплакала. Ми ж не знали, чи живий той офіцер, чи ні. Просто ревіли через те, що людина не встигла освідчитись. Але чому — тоді було не відомо. Я вирішила, попри все, розшукати власника обручки. Єдине, про що знала, це прізвище та ініціали, які були на тому бушлаті — “Коза Д.Є.” Вийшла на херсонських волонтерів, ті відразу зрозуміли, про кого йдеться, бо батьки воїна постійно відвідують всі заходи вшанування військовослужбовців. Передали мені контакти мами, яку теж звати Ірина, працює в обласній лікарні. Я їй зателефонувала. Чесно кажучи, довго не наважувалась на розмову, бо розумію, що, попри час, матерям завжди болить ця рана. Але я хотіла, аби вона знала про нашу знахідку та плани сина. Відчувалось, як матері важко згадувати та розповідати у минулому про свого 20-річного Дениса… З’ясувалося, що хлопець змалечку мріяв про армію. І здійснив свою мрію. У 2014 році закінчив Академію Сухопутних військ імені Петра Сагайдачного у Львові. Хотів бути десантником. Батьки йому не раз казали, що служба — це не просто марширувати красивим, у формі, це велика відповідальність, ризик для життя. Тим більше, що така ситуація в країні… Та Денис був непохитний, мав впертий характер, але завжди був відповідальний та добрий”.
Як згадували друзі, Денис заспокоював рідних, мовляв, у зону АТО їх не відправлятимуть. Та за кілька днів плани змінились.
“На передовій бракувало офіцерів, і Денис повинен був їхати боронити Україну. Це було його рішення, — продовжує волонтерка. — Служив Денис командиром взводу у 25-й окремій повітряно-десантній бригаді. Його поважали й цінували. Попри юний вік, лейтенант показав себе мужнім воїном та військовим професіоналом. Брав участь у визволенні від ворогів Вуглегірська. А у серпні 2014 року здійснював пошуково-ударні дії в Донецькій області. Та в один із таких виходів групу обстріляли з мінометів. Тоді загинули 12 чоловік. Денис отримав поранення в скроню, про яке кажуть: несумісне з життям…
Мужній командир посмертно нагородженим орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Його поховали в рідному селі Чорнобаївка, в Херсонській області. В день народження воїна встановили меморіальну дошку на його честь у ліцеї “Захисник“. Я запитувала в мами воїна про обручку. Вона про це не знала. Але як батьки їздили до Львова, коли син учився, то знали, що там він познайомився з дівчиною і мав серйозні наміри щодо неї. Присвячував їй вірші, грав на гітарі… Потім, коли рідні Дениса приїхали до її батьків, дівчина заплакала: “Навіщо він так зробив?” Молоді люди кохали одне одного. Кохана важко переживала розлуку, втрату. З роками біль відпустив трохи, вона вийшла заміж за іншого… Ось так і розлучила війна закоханих. Бо не налюбилися, не народили діток…”.
Напередодні мнулого Нового року Ірина Ковалевська, як і пообіцяла батькам, повернула обручку сина.
“Планувала особисто відвезти, але не вийшло через певні обставини, — говорить Ірина. — Тому надіслала поштою. У пакунок ми з волонтерами поклали сувеніри на згадку про Хмельницький, вишитий оберіг, солодощі та лист, в якому подякували родині за виховання сина. Посилку забрали херсонські волонтери, вже дзвонили й дякували. Не обійшлося без сліз… Вони все вручать родині Дениса. Обручку батько та матір планують віднести на могилу сина. Повернуть те, що йому належить…”