Це довів другий всеукраїнський
фестиваль аматорського театру “АКТ другий. Урбаністичний”, який 8-10 жовтня відбувся в нашому місті.
За ініціативи організаторів фестивалю — громадської організації “Центр розвитку театру “ЧАС Т” та народного аматорського театру “Дзеркало” фестиваль зібрав у Хмельницькому п’ять кращих аматорських театрів України. Кожен показав різні театральні жанри та способи режисерської подачі твору.
Мета фестивалю не тільки збереження найкращих досягнень вітчизняного непрофесійного театру, а й руйнування стереотипів про театр. Ті, хто звикли асоціювати театр із великими спорудами зі сценою та глядацьким залом, на фестивалі переконалися, що театр, передовсім, – це акторська гра, і не важливо, де вона відбувається. Так, сценою для фестивальних вистав послужили різні урбаністичні простори: мистецький дворик музичної школи, музейна зала і навіть технічні приміщення обласного театру.
“Фестиваль підготували за підтримки міського управління культури. Хмельницький вже давно став фестивальним містом. Маємо навіть міжнародні театральні фестивалі, як “Відлуння”. Але фестивалю аматорських колективів у нас раніше не було. Тож минулоріч вирішили його заснувати. Заявок до участі було чимало. Другий став ще яскравішим”, – запевнив один із зановників фестивалю, керівник театру “Дзеркало” Дмитро Гусаков.
Традиційно стартував фестиваль виставою хмельницького народного аматорського театру “Дзеркало” “Кароль” за пʼєсою Славомира Мрожека. Глядач познайомився з театром абсурду. У абсурдистській трагікомедії йшлося про божевільного літнього чоловіка, одержимого ідеєю вбити невідомого Кароля. Для цього йому потрібні лише окуляри. Дійшло до того, що його бажаною мішенню міг стати кожен. Цю виставу хмельницький аматорський театр уже демонстрував на всеукраїнський загал, беручи участь у конкурсах.
Сучасний непрофесійний український театр не могли оминути злободенні теми. Коли Україну нищить війна, актори теж показують її біль. Подіям у зоні АТО/ООС присвячена друга фестивальна вистава “Діти. SOS” народного театру “Театральна банда” з Чернівців. Виставу складено за листами дітей, батьки яких захищали кордони України, багато з них не повернулися живими. Вистава про те, що війна забирає щось більше, ніж життя, — любов, сімʼю, дружбу…
Театр — це не завжди сценічне слово. Емоційно донести зміст твору можна лише пластикою тіла. У цьому переконала постановка “Заборонений плід” харківського аматорського театру “DIY”. Театральній команді, завважимо, аматорській, вдалося не лише оригінально розповісти глядачу сюжет, а й змінити події відомої казки “Червоний капелюшок”. Головна героїня — молода красуня, вовками для якої стають її мати та бабуся. І це куди страшніше, ніж казковий вовк із лісу. Мати пʼє, а бабуся бʼє. І тут вже не до родинних любощів та материнських почуттів, вади жіночих натур це перевершують. Спита мати й зістаріла бабуся тримають Червоного капелюшка за Попелюшку, заздрять її молодості. А найбільше коханню та пристрасті, які виникають у неї та чарівного молодика.
Соціальну мету театру на фестивалі найкраще продемонстрував столичний театр міміки та жестів “Райдуга”. Усі актори театру — люди з вадами слуху. Уже понад півстоліття столичний аматорський колектив полонить серця публіки й доводить, що люди з обмеженими можливостями також можуть бути акторами, творчо розвиватися. Виставу “Ніч невинних забав” трупа особливого театру показала мовою жестів, для глядача акторів озвучувало закулісся. Те, що грали прекрасно, — одне, більше, що навіть танці та взаємодія з залом їм вдавалися просто. Відчути ритми музики, кажуть, їм допомагає вібрація звуку, яку відчувають тілом.
Їхня вистава навчила не плутати Божий дар з яєчнею – відрізняти справжню любов від бажання наживи та тілесної втіхи. Слуга в домі вельмож закохується одночасно в господарку і служницю, чи, просто, одна — легка здобич, інша — довгожданий заборонений плід? Це до останнього розгадував глядач.
На театр нашого дня мають вплив і новітні технології. Сучасні режисери шукають самовираження, і за допомогою комп’ютера навіть театральну класику подають по-новому. Діджиталізовану виставу “Тіні забутих предків” за Михайлом Коцюбинським у Хмельницькому показав маріупольський театр “Театроманія”.
“Ця вистава — зустріч XIX століття з XXI. Історія кохання Марічки та Івана серед цифрових лісів та міфічних створінь. Тут мертві серед живих, а живі блукають легендами. Постановка – не стільки містична історія про кохання та особисту драму героїв, скільки про невід’ємний звʼязок людини i природи”, — розповіли організатори.
Ірина Салій